Корпус текстів Юрія Шевельова (Шереха)
This action may take several minutes for large corpora, please wait.
doc#8 Якби мене запитали <g/> , що таке есеї <g/> , я сказав би <g/> : есей — це такий літературний жанр <g/> , який бачить у дійсності те <g/> , чого люди в ній звичайно не бачать <g/> , і цю одну сторону унаочнює і уопуклює так <g/> , що стає вона нібито цілою дійсністю <g/> .
doc#8 Чи ж його вина <g/> , що в нас звичайно не розуміють ані того <g/> , як можна побачити дійсність інакше <g/> , ніж її звичайно бачать <g/> , ані того <g/> , що есеїстові дано право бачити ту одну сторону і не бачити інших <g/> ?
doc#8 Чи ж його вина <g/> , що в нас звичайно не розуміють ані того <g/> , як можна побачити дійсність інакше <g/> , ніж її звичайно бачать <g/> , ані того <g/> , що есеїстові дано право бачити ту одну сторону і не бачити інших <g/> ?
doc#9 Звичайно <g/> , я і перед тим знав <g/> , зокрема з дискусії навколо правопису 1928 року <g/> , про відмінності мови Галичини супроти мови мого рідного міста <g/> , але <g/> , звісно <g/> , і Києва та й більшости міст на схід від Збруча супроти мови Галичини <g/> .
doc#9 ) </p><p> Відразу я занурився в працю над своєю <g/> , як ми казали <g/> , « <g/> Галичиною <g/> » <g/> , і це були також місяці мого безнастанного спілкування з Василем Івановичем ( <g/> а поза очі ми його звичайно звали ще « <g/> дядя Вася <g/> » <g/> ) <g/> , Кілька разів на тиждень я забігав до нього <g/> , ділився своїми знахідками і відкриттями <g/> , вислуховував його поради <g/> , завжди дорогоцінні <g/> , обговорював свої сумніви <g/> .
doc#9 »1. Як бачимо <g/> , вимоги ці надто невеликі <g/> , а більші вимоги Б. Дідицького і його однодумців <g/> , звичайно <g/> , не могли здійснитися <g/> , бо не могло язичиє за тогочасних обставин витиснути літературну мову <g/> , сперту на народну основу <g/> .
doc#9 Таким чином <g/> , дискусія ця показує <g/> , як загально ( <g/> крім <g/> , звичайно <g/> , москвофільського табору <g/> ) прищепилася тоді в Галичині ідея загальноукраїнської літературної мови з наддніпрянською основою <g/> . </p>
doc#9 <p> Чим далі <g/> , тим більшає кількість нового в літературній мові <g/> , тим виразніше зростає відмінність зрощуваної на галицькому ґрунті літературної мови від мови <g/> , знаної і вживаної ( <g/> переважно <g/> , звичайно <g/> , серед народних мас <g/> ) на Великій Україні <g/> .
doc#9 Одначе внаслідок того незаперечного факту <g/> , що галицькі говірки почасти через свою розмірно більшу архаїчність <g/> , почасти через сусідство й частіші стики з польською мовною стихією зберегли дещо ( <g/> хоч <g/> , звичайно <g/> , не надто велику частину <g/> ) саме цих елементів <g/> , утрачених далі на схід <g/> , вийшло так <g/> , що об'єктивно П. Куліш запроваджував у літературну мову деякі нібито галицькі елементи <g/> .
doc#9 <p> Відповідав Б. Грінченкові І. Франко <g/> , відповідав не менш різко тоном і так само скрайньо змістом — тільки <g/> , звичайно <g/> , в протилежний бік <g/> .
doc#9 Але з історії літературних мов ми знаємо <g/> , що найархаїчніші форми звичайно зберігаються в найвідсталіших околицях і через це нормально не сприймаються літературною мовою <g/> . </p>
doc#9 Передусім тут треба <g/> , звичайно <g/> , говорити про РУП — Революційну Українську Партію <g/> .
doc#9 « <g/> Галичанізація <g/> » мови молодого покоління посунулася так помітно вперед <g/> , що її запеклий ворог І. Нечуй-Левицький зміг дати таку уїдливу й <g/> , звичайно <g/> , карикатурно перебільшену характеристику мови тогочасного молодшого покоління <g/> : « <g/> Наші молодші люди начитались галицьких газет так <g/> , що по мові зовсім погаличанилися <g/> , неначе так завзято падкували коло цієї справи <g/> , що аж повиучували ті газети й журнали й їх мову напам'ять <g/> »1. </p><p> III <g/> .
doc#9 як небо од землі <g/> »5. Але оцінка ця випливає — як звичайно в І. Нечуя-Левицького — не з уважної аналізи мови цієї драматичної поеми <g/> , а загального доброго враження <g/> , яке на нього <g/> , очевидно <g/> , ця річ справила <g/> .
doc#9 А вивчення поглядів Лесі Українки на розвиток літературної мови і аналіза мови її творів доводять зовсім інше <g/> , хоч <g/> , звичайно <g/> , ставити знак рівности між мовою її творів і мовою робіт М. Грушевського було б безглуздо — і то не тільки і не стільки через різницю в їхніх поглядах на питому вагу галицьких елементів у літературній мові ( <g/> а ця різниця <g/> , безперечно <g/> , була <g/> ) <g/> , а й передусім через принципову відмінність багато в чому мови історично-наукової праці від мови художнього твору <g/> , та ще й писаного віршовим діялогом <g/> … </p>
doc#9 У другій половині її творчого життя <g/> , коли вона була відірвана від рідної Волині <g/> , природніше говорити не про волинські <g/> , а про галицькі мовні впливи <g/> , — впливи <g/> , насамперед <g/> , звичайно <g/> , з лектури <g/> , а далі і з спілкування з галичанами й буковинцями <g/> .
doc#9 І тільки через те <g/> , що далеко не завжди ми спроможні при теперішньому стані діялектології провести чітку межу між галицьким і волинським у лексиці й синтаксі <g/> , ми з обережности оперуємо тут загальнішим і менш окресленим терміном « <g/> західноукраїнські мовні елементи <g/> » <g/> , підкреслюючи водночас <g/> , що Леся Українка була провідницею до літературної мови і багатьох ( <g/> звичайно <g/> , гострокритично добираних <g/> ) суто галицьких мовних елементів <g/> . </p>
doc#9 Тим-то цілком можна погодитися з тією характеристикою <g/> , яку дає мовним шуканням М. Коцюбинського С. Козуб <g/> : « <g/> Отже <g/> , пильне студіювання мови за вінницької доби життя з книжки зміцнює нас у думці <g/> , що безпосередній вплив мовної стихії українського села на М. Коцюбинського був менший <g/> , ніж звичайно в нас гадають <g/> »2. Уважне <g/> , зацікавлене й любовне ставлення до галицьких мовних особливостей лишилось у М. Коцюбинського на все життя <g/> , хоч він завжди був ворогом діялекту в літературній мові ( <g/> звичайно <g/> , поза спеціяльними художніми завданнями — згадаймо хоч би його « <g/> Тіні забутих предків <g/> » <g/> ) <g/> , і тому пересади в запровадженні галицизмів до літератури завжди викликали його заперечення <g/> .
doc#9 Тим-то цілком можна погодитися з тією характеристикою <g/> , яку дає мовним шуканням М. Коцюбинського С. Козуб <g/> : « <g/> Отже <g/> , пильне студіювання мови за вінницької доби життя з книжки зміцнює нас у думці <g/> , що безпосередній вплив мовної стихії українського села на М. Коцюбинського був менший <g/> , ніж звичайно в нас гадають <g/> »2. Уважне <g/> , зацікавлене й любовне ставлення до галицьких мовних особливостей лишилось у М. Коцюбинського на все життя <g/> , хоч він завжди був ворогом діялекту в літературній мові ( <g/> звичайно <g/> , поза спеціяльними художніми завданнями — згадаймо хоч би його « <g/> Тіні забутих предків <g/> » <g/> ) <g/> , і тому пересади в запровадженні галицизмів до літератури завжди викликали його заперечення <g/> .
doc#9 Звичайно українців вважають за мужичу <g/> , грубу націю <g/> .