Корпус текстів Юрія Шевельова (Шереха)
This action may take several minutes for large corpora, please wait.
doc#16 <p> Чи ж дивно <g/> , що далі рух іде вже на виключених гальмах <g/> ?
doc#17 – Перша ж дія була дана на згущеній блискучості і барокковій переобтяженості типового пейзажу степової України з гіперболізовано-обважнілими велетенськими – соняшниками і вітряками <g/> . </p>
doc#18 <p> Азазель красномовніший і переконливіший від Аві- рона <g/> , і пазурі його докорів роздирають до кісток м'ясо душі Мойсеевої <g/> , але в сугі речі це ж аргументи Авіро- па <g/> : не поривай народ до далекої мети <g/> , не жадай від нього жертв за жертвами <g/> , дай йому жити в спокої і брати з життя стільки <g/> , скільки воно дає для задоволення <g/> .
doc#19 <p> Таку ж роздвоєність знаходимо і в загальному настрої поета <g/> .
doc#19 <p> І Господь нам допоможе <g/> : дасть на хлібі нам дорід <g/> , </p><p> Дасть на овочі достаток <g/> , на худобі ж — добрий плід <g/> ! </p>
doc#19 І брати її <g/> , Гарась і Юрась <g/> , такі ж самі <g/> .
doc#21 До того ж <g/> , у загальних рисах <g/> , це було становище літератури на захід від Збруча <g/> , і перед війною <g/> , отже <g/> , до такого становища вже звикли <g/> .
doc#22 Невже ж і оповідання Коцюбинського про те саме <g/> ?
doc#22 Але ж нема доріг <g/> .
doc#22 З цих суперечностей виростає культ погонів у прямому й символічному значенні <g/> , культ « <g/> російської класичної музики <g/> » <g/> , наприклад <g/> , Чайковського <g/> , і з того ж джерела — відкидання модернізму в мистецтві <g/> .
doc#23 Тому Петренкова поезія кінчається не висловом надії <g/> , а розпачливим запитанням- констатацією <g/> : </p><p> Нащо ж мене покинули </p><p> Думи мої <g/> , думи <g/> ! </p>
doc#23 Зеров відзначив як одну з особливостей українського літературного процесу хронічне відставання розвитку нових стилів у часі і співіснування в часі ж таки старих і нових <g/> , здавалося б <g/> , несполучних стилів16. Цю думку можна продовжити <g/> .
doc#24 <p> А найголовніше <g/> : сюжетний кістяк історії про жінку <g/> , що втратила нареченого <g/> , а потім <g/> , за рік <g/> , закохалася в іншому і в випадкову і наглу весняну грозу злилася з ним устами на старому цвинтарі — і потім разом з новим коханим <g/> , весела і промокла <g/> , зайшла сушитись до хати автора — це ж теж не тільки складне плетиво філософських символів <g/> , а і зворушлива в своїй навіть наївності людська <g/> , просто людська новелька <g/> .
doc#25 Але такою ж мірою ці праці були й сугубо-гіпотетичні <g/> .
doc#25 І тут Михальчук виступає як глибоко ориґінальний мовознавець <g/> , чиї шукання йдуть у тому ж річищі <g/> , що шукання його видатних сучасників — Бодуена де Куртене <g/> , Крушевського й де Соссюра <g/> , провісників і <g/> , сказати б так <g/> , праосновоположників фонологічно-структурної методи в лінґвістиці <g/> . </p>
doc#25 <p> x Знову ж твердження не зовсім точне <g/> , бо Михальчук не взяв до уваги чергування цього о в обох мовах з нулем звука ( <g/> укр <g/> .
doc#26 Це був нарис « <g/> Головатий <g/> » <g/> , вміщений в « <g/> Отечественных записках <g/> » у жовтні того ж таки 1839 р. Головатий був видатним діячем у тій частині козацького війська <g/> , яка після знищення Січі 1775 р. пішла на службу Росії в російському війську <g/> .
doc#26 Не цурайтеся ж <g/> , любіть мене <g/> , як я Вас люблю <g/> , не бачивши Вас зроду <g/> » <g/> .
doc#27 У практичних пропозиціях <g/> , що робити з містами <g/> , Куліш суперечить сам собі гга протязі двох сторінок у тому ж самому другому « <g/> Листі з хутора <g/> » ( <g/> с. 536 <g/> , 537 <g/> ) <g/> .
doc#27 У добу найгірших утисків українського друкованого слова <g/> , після Емського указу <g/> , кажучи про утиски від цензури <g/> , Куліш підсумовує <g/> , що « <g/> се все таки люде <g/> , хоч і деспоти <g/> , та люде <g/> » <g/> , і будує далі таке порівняння <g/> : « <g/> Подивіться ж тепер на недолюдків націоналістів українських <g/>