Корпус текстів Юрія Шевельова (Шереха)
This action may take several minutes for large corpora, please wait.
doc#4 Мабуть <g/> , ні <g/> , бо щоденниковість була диктована їй обставинами її життя <g/> , що схиляли до нотування вражень і переживань <g/> , а не до організації їх як цілости за музичною засадою <g/> .
doc#4 ) <g/> , і можна клясифікувати поетів <g/> , що денникарів і цілі літературні стилі тим <g/> , як вони поводяться з займенниками — чи вони тримаються послідовносте <g/> , чи перетасовують їх і переключають і як саме <g/> .
doc#4 Коли до них забрели Зевес і Гермес <g/> , щаслива в своїй незайманій наївності пара прийняла їх з теплою й приязною гостинністю <g/> , як приймала кожного <g/> .
doc#4 Але мотив гармонії й вірности подружнього життя аж геть у старість <g/> , живого теплом споминів про все спільно пережите в родині й поза нею <g/> , не раз з'являється в « <g/> нових <g/> » поезіях авторки <g/> : </p><p> Ах <g/> , це твої <g/> , мій друже <g/> , очі любі І відблиск їх у погляді дочки <g/> , </p><p> Це наші спільні сльози <g/> , в щасті й згубі <g/> , </p><p> Твій ніжний дотик чи докір терпкий <g/> , — </p><p> ( <g/> « <g/> Батьківщина <g/> » <g/> ) </p><p> не раз поетка чує « <g/> усміх <g/> , тепло і руку <g/> » <g/> , « <g/> коли так гарно нам достигла осінь <g/> » <g/> .
doc#4 Напевно <g/> , поетка могла б без великого труду поєднати речі одного настрою й теми в цикли <g/> , але це було мудрим <g/> , її рішення дати їх у непослідовній послідовності <g/> , в переплеску тем і почувань <g/> .
doc#4 І кольори сонця й неба <g/> , що про них двічі згадує поетка — « <g/> небо <g/> , як золотосиній стяг <g/> » і — </p><p> Треба знов піймати за гриву </p><p> голубого коня </p><p> і летіти чи в град <g/> , чи в зливу <g/> , </p><p> чи в золото дня <g/> , — </p><p> ( <g/> « <g/> Настрій <g/> » <g/> ) </p><p> і далі не перевелися <g/> , хоч не можу сказати <g/> , що їх не буває в інших країнах <g/> . </p>
doc#4 Рими ці <g/> , що їх не почерпнеш з жадного « <g/> словника рим <g/> » <g/> , ставлять виклик автоматизмові сприймання <g/> .
doc#4 Вони є <g/> , але їх треба шукати <g/> , вони роблять вірш віршем <g/> , але вони ніби присипані течією невимушеної мови <g/> , наближеної до прози <g/> .
doc#4 Саме це робить вірші <g/> , що їх читаємо <g/> , поезією <g/> , чудом <g/> , що про нього писав Ґете ( <g/> устами Вільгельма Майстера <g/> ) <g/> : « <g/> Ні разу не бачивши самого предмету в природі <g/> , ви пізнаєте правду в відтворенні <g/> , в вас ніби закладене передвідчуття всього світу <g/> , що дістає поштовх до розвитку <g/> , зіткнувшися з гармонією поезії <g/> » <g/> . </p>
doc#4 Але ті <g/> , хто насолоджується піснями Форе або Winterreise Шуберта <g/> , знайдуть утіху <g/> , розраду й спокій душі в боріннях і в гармонії <g/> , що їх власний світ створила авторка в своїх « <g/> нових <g/> » поезіях <g/> .
doc#5 Діятимуть двоє <g/> , ось рамка для їх дії <g/> . </p>
doc#5 З його висловлювань не зароджується пристрасних сперечань <g/> , ніхто всерйоз їх не заперечує й не відкидає <g/> , як ніхто всерйоз і не приймає <g/> .
doc#5 Смерть не має в собі тих таємниць <g/> , що їх витворив жах і людська уява <g/> .
doc#5 <p> Якби не ця іронія <g/> , якби не ховання за свої формульні персонажі <g/> , Підмогильний міг би <g/> , мабуть <g/> , за епіграф до своєї невеличкої драми взяти рядки з Лєрмонтова <g/> , – вони загальновідомі <g/> , але нагадаю їх <g/> : </p><p> Что страсти <g/> ?
doc#6 А те <g/> , що є <g/> , не один музей воліє тримати в депозиті <g/> , не включаючи їх до виставлених перманентно на загальні оглядини <g/> . </p>
doc#6 Але ось парадокс <g/> : на торонтській виставці глядачів — принаймні того дня <g/> , як я був у музеї <g/> , — майже не було <g/> , а ті <g/> , що були <g/> , проходили швидко через великі залі <g/> , не затримуючися перед картинами <g/> , — на виставці Курилика глядачів не було аж рясно <g/> , але було пропорційно далеко більше <g/> , і вони довго зупинялися перед картинами <g/> , придивлялися до деталів <g/> , обговорювали їх <g/> , часом сміялися з гумористичних деталів <g/> , — одне слово <g/> , вони реагували жваво і творчо <g/> .
doc#6 “ <g/> Масовий глядач <g/> ” підносить саме ці риси <g/> , бо він сприймає їх розумово <g/> , він не свідомий того <g/> , що багато чару Куриликового малярства він сприймає лише інтуїтивно <g/> .
doc#6 Ось свині в холодній загорожі думають <g/> , що їх годують <g/> , а їм глузуючи простягають кусень вугілля <g/> ; перед нами наймит <g/> , що жартує <g/> , господар <g/> , що наглядає <g/> , дівчина з замурзаним обличчям ( <g/> “ <g/> Годує свині вугіллям <g/> ” <g/> , ч. 12 <g/> ) <g/> .
doc#6 Наївність деяких подібних “ <g/> символів <g/> ” часом нагадує подібні явища в творах Анрі Руссо <g/> , але не підлягає сумніву <g/> , що Курилик розглядав їх завжди дуже поважно ( <g/> як <g/> , зрештою <g/> , й Руссо <g/> ) <g/> . </p>
doc#6 Звідси його гістеричне <g/> , корчійне <g/> , екстатичне <g/> , самонищівне захоплення малюванням <g/> , писанням і молитвою <g/> , що діяли як наркотик протягом усього його життя <g/> , відколи він покинув уживати таблетки <g/> , що їх він називає B.M.R. </p><p> Назвотворення було <g/> , отже <g/> , частиною мистцевої “ <g/> наркоманії <g/> ” <g/> , напівбожевільного намагання ствердити свою віру в собі й поширити її в світі <g/> .