Корпус текстів Юрія Шевельова (Шереха)
This action may take several minutes for large corpora, please wait.
doc#77 Вони не врізаються в пам'ять <g/> , вони не творять виразних асоціяцій <g/> , їх не вважає читач за своїх добрих знайомих і при новій зустрічі з ними не радіє <g/> , а трохи розгублено згадує <g/> : стривай <g/> , щось я про тебе чув <g/> , але що саме <g/> ?
doc#4 <p> Ось останні рядки <g/> , якими закривається збірка <g/> , віщування смерти не тільки особи <g/> , а світу <g/> : </p><p> Готовий будь на згубу ще сьогодні <g/> , </p><p> щось буде ще грізніш <g/> , ніж хвиль цих кряжі <g/> , </p><p> аж поки Бог <g/> : « <g/> хай світло згасне <g/> » <g/> , — скаже <g/> . </p>
doc#46 <p> Це була сивава дама староеміґрантського типу <g/> , щось середнє між Людмилою Старицькою-Черняхівською й дружиною Сергія Жука <g/> .
doc#40 : « <g/> Тінь не тінь <g/> , щось темне <g/> , невідоме закрило рідне дворище перед очима <g/> » ( <g/> Мирн <g/> .
doc#37 Була пропозиція назвати його Український мистецький рух <g/> , але скорочення такої назви давало неприємні звуково-семантичні асоціації — УМР <g/> , і я запропонував переставити складники <g/> , щоб вийшло МУР <g/> , що піддавався й осмисленню в асоціації зі словом мур <g/> , мовляв <g/> , щось фортецеподібне <g/> , щось непохитне <g/> .
doc#81 Мабуть <g/> , почасти бажання відійти від щоденного трибу власного існування <g/> , почасти надія <g/> , хоч яка марна <g/> , знайти нарешті щось цікавіше <g/> , щось вартісніше <g/> .
doc#81 Піти <g/> , стати в чергу <g/> , щось принести додому <g/> , винести сміття до помийної купи <g/> , що смерділа на ввесь двір <g/> , принести води з нижчих поверхів <g/> , якщо водогін не доходив до третього <g/> .
doc#37 Я носився з ідеєю створення того <g/> , що я називав « <g/> національно-органічним стилем <g/> » <g/> , досить туманне поняття <g/> , що включало до себе використання фолкльорних мотивів <g/> , як у поезії Осьмачки й Барки тих років <g/> , або — по той бік політичного кордону — як у « <g/> Вершниках <g/> » Яновського <g/> , а далі могло розчинятися в відповідно оформленій синтезі історичної стилізації з національною ідеєю <g/> , щось на зразок бароккової козакоманії Юрія Нарбута або візантинізму Петра Холодного-молодшого <g/> .
doc#81 Але якщо є історики <g/> , щось вони повинні робити <g/> , якісь критичні завваги чи примітки писати <g/> .
doc#41 Дарма <g/> , що одній п'ять років <g/> , а другій - щось із двадцять <g/> .
doc#81 І я відчув <g/> : щось сталося <g/> .
doc#87 Справді <g/> : кожний — за винятком небагатьох бездушно-стваринілих одиниць — усвідомлює <g/> : щось не так <g/> .
doc#40 ) <g/> ; приклади прономіналізації інших іменників і прикметників <g/> : « <g/> Сперечатися з Козачуком при даній ( <g/> — цій <g/> ) ситуації — річ <g/> : ( <g/> = щось <g/> ) зайва й безнадійна <g/> » ( <g/> Качура <g/> ) <g/> ; « <g/> Той те <g/> , другий друге каже <g/> » ( <g/> Кв <g/> .
doc#40 : « <g/> Чи може що ( <g/> = щось <g/> ) з Тарасом сталось <g/> ?
doc#42 Він безумовніший від Байрона <g/> : Байрон віддав майно й життя для визволення далекої Греції <g/> , він знаходив інколи розраду в лагоді природи <g/> , тоді як Осьмачка не тільки намагається тихо пройти повз людей <g/> , бо вони « <g/> всі заздрі й подібні до чуйних хортів <g/> » <g/> , але навіть шум гілля він спроможний прийняти тільки при умові <g/> , що воно « <g/> щось про мене шумить надо мною <g/> » <g/> . </p>
doc#53 Можна вбачати такі явища в словах муж « <g/> людина чоловічої статі <g/> » ( <g/> 3 <g/> , 52 <g/> ) <g/> ; чтити « <g/> шанувати <g/> » ( <g/> 7 <g/> , 67 <g/> ) <g/> ; красний « <g/> красивий <g/> » ( <g/> 8 <g/> , 42 <g/> ) <g/> ; комонник ( <g/> 3 <g/> , 68 <g/> ) <g/> ; гривня ( <g/> 8 <g/> , 393 <g/> ) <g/> ; деревня « <g/> щось зроблене з дерева <g/> » ( <g/> 8 <g/> , 512 <g/> ) та ін <g/> .
doc#52 На с. 464 на мить з'являється « <g/> жінка така зі Львова <g/> » <g/> , що ставить на політзборах провокативне запитання <g/> , на с. 593 « <g/> уніят <g/> » оповідає « <g/> щось з догматики <g/> » <g/> .
doc#68 Нівроку <g/> , вжите в вірші « <g/> І жайворони дзвонять <g/> » <g/> , веде нас до настрою Шевченкових рядків <g/> : </p><p> Я не нездужаю <g/> , нівроку <g/> , </p><p> А щось такеє бачить око <g/> , </p><p> І серце жде чогось <g/> .
doc#40 ) тяжко уявити <g/> , що хтось ( <g/> або щось <g/> ) цяткував поля перелісками і краяв їх ярами <g/> , а вже зовсім не можна цього сказати про покрученість ярів <g/> . </p>
doc#81 Порожнеча ця могла б бути навіть небезпечною <g/> , бо якесь НКВД або щось подібне могло б зацікавитися <g/> , хто це і чому їде туди <g/> , куди ніхто не їде <g/> , і нас забрати <g/> .