Корпус текстів Юрія Шевельова (Шереха)
This action may take several minutes for large corpora, please wait.
doc#16 Тепер ми бачимо <g/> , що в своїй теорії літератури Донцов прийшов до цілковитого заперечення всього елітарного <g/> , виявивши недвозначно свою орієнтацію на « <g/> чернь <g/> » <g/> .
doc#16 <p> Люди <g/> , що втратили в подіях 1917—1921 років контакт з народом <g/> , замість шукати <g/> , як цей контакт відновити <g/> , вирішили свою слабкість піднести на ступінь чесноти <g/> .
doc#17 Можна сперечатися про те <g/> , чи вбачав Куліш взагалі порятунок України в робітництві <g/> , – хоч образ Марини виразно промовляє проти того <g/> , що він в якійсь одній клясі бачив порятунок <g/> .
doc#18 Можна думати <g/> , що задум поеми виношувався багато років <g/> , щонайменше від кінця дев'ятдесятих років <g/> , часу <g/> , коли образ особливо переслідував Франка <g/> .
doc#19 Уже оповідання « <g/> Три мандрьохи <g/> » <g/> , з якого зберігся тільки початок <g/> , густотою своїх фарб <g/> , що межує з натуралізмом <g/> , виточеною характеристикою героїні Насті Халабурдихи <g/> , досконалістю діялогу показує нам <g/> , скільки ми втратили <g/> , не зберігши багатьох прозових творів Мовиних <g/> , що від них лишилися <g/> , скільки знаємо <g/> , самі назви <g/> , подані в нотатці М. Комарова про літературну спадщину Мови ( <g/> « <g/> Тривога <g/> » <g/> , жарт на одну дію <g/> ; драма без назви <g/> ; оповідання <g/> : « <g/> Чабани <g/> » <g/> , « <g/> Шептуха <g/> » <g/> , « <g/> Сякий-такий журавель <g/> » <g/> , « <g/> Сердитий попітар <g/> » <g/> , « <g/> Каторжний <g/> » <g/> , « <g/> Катеринщина <g/> » <g/> , « <g/> Роботяги і злодії <g/> » <g/> , « <g/> Горпина Погибиха і Вівдя Тараниха
doc#22 Можна бути певним <g/> , і що якби таку перспективу змалювати негритянці в ліфті <g/> , вона б нічого не зрозуміла або до смерті злякалася б такого « <g/> ідеалу життя <g/> » <g/> . </p>
doc#23 Читач уже в перших рядках довідується <g/> , що в поета « <g/> забилось серденько в грудях <g/> » <g/> , а « <g/> очі плавають в сльозах <g/> » <g/> , що місто видається поетові гарним і пишним <g/> , але як же мало ( <g/> власне нічого <g/> !
doc#24 Але він уважає <g/> , що всякий рух кращий від застою й мертвечини <g/> .
doc#24 <p> І коли тепер ми подивимося <g/> , як усі ці герої виступають у творі <g/> , ми побачимо знову <g/> , що їх поява скоряється суворим законам і що з цього погляду твір побудований як струнка система концентричних кілець <g/> .
doc#24 <p> Приділивши цьому образові кількісно небагато місця <g/> , автор зумів піднести його іншими засобами <g/> : тим винятково-поетичним тлом <g/> , на якому він виводить цей образ ( <g/> весна і яблуні цвітуть на цвинтарі <g/> , музика похорону <g/> , перша весняна гроза <g/> ) <g/> ; тим <g/> , що він подає його в опорних композиційних точках твору — на першому напруженні зав'язки і на останньому напруженні розв'язки <g/> ; тим <g/> , що він згадує про нього раз-у-раз <g/> , створюючи цим атмосферу напруженого чекання в інших розділах ( <g/> « <g/> Слово перед завісою <g/> » <g/> , « <g/> Сеанс індійського ґастролера <g/> » <g/> , « <g/> Муstèге profane <g/> » <g/> ) — старий засіб гострого драматичного напруження <g/> , створюваного тим <g/> , що героя на сцені нема <g/> , але все чекає на нього і говорить про нього <g/> , використаний <g/> , наприклад <g/> , Мольєром у « <g/> Тартюфі <g/> » <g/> , і тим <g/> , що він натякає на нього <g/> , дублюючи окремі елементи його в інших образах — землі в « <g/> Mystère profane <g/> » або дівчини з леґенем у « <g/> Ляльковому дійстві <g/> ,
doc#24 <p> Високий філософський і філософсько-політичний смисл « <g/> Вертепу <g/> » не виключив з нього і того <g/> , що можна було б назвати людським <g/> , просто людським <g/> , як ( <g/> у менших маштабах <g/> ) філософський смисл « <g/> Intermezzo <g/> » Коцюбинського не виключив з нього простих людських почувань і навіть побутових сцен ( <g/> образи псів Трепова і Оверка <g/> , образ мужика <g/> ) <g/> .
doc#25 Але це чуття було блискуче <g/> , коли зважити на те <g/> , що це була фактично перша синтетична спроба такого обсягу <g/> , до того ж при загальному браку матеріялів <g/> , і пізніші досліди показали <g/> , що первісний розподіл говірок у Михальчука був у головному слушніший <g/> , ніж клясифікація Соболевського <g/> , на яку Михальчук був пристав <g/> .
doc#25 Михальчук показує <g/> , що це <g/> , поперше <g/> , фактично неправильно <g/> , бо українська мова має менше і <g/> , ніж <g/> , приміром <g/> , ті північноросійські говірки <g/> , що <g/> , зберігши старе и з вимовою і <g/> , водночас змінили Ҍ на і <g/> , — а також <g/> , що і в самій українській мові всі нові і не заступили втрати старого и <g/> , що вимовляється тепер радше як звук ряду е ( <g/> 3 <g/> , 49 <g/> ) <g/> .
doc#25 Це було основою <g/> , наприклад <g/> , відомого твердження І.Нечуя-Левицького про те <g/> , що літературна мова повинна не відбігати від мови “ <g/> баби Палажки <g/> ” ( <g/> “ <g/> Для літератури взірцем книжного язика повинен бути іменно язик сільської баби з її синтаксисом <g/> ” — “ <g/> Сьогочасне літературне прямування <g/> ” — “ <g/> Правда <g/> ” 1878 <g/> , ст <g/> .
doc#25 235 <g/> ) <g/> , хоч одразу застерігав <g/> , що „ми також добре знали і зовсім не заперечували того <g/> , що й в польській і в російській культурі малось теж багато дечого дуже хорошого <g/> , яке взаємно ( <g/> цікава думка <g/> !
doc#26 Першим <g/> , тим <g/> , що любили народ і служили йому <g/> , належить пошана як мученикам за народню справу <g/> , другі підлягають засудові <g/> , хоч — і тут Єфремов з його лібералізмом <g/> , правда <g/> , підфарбованим у кольори новітнього Савонаролі <g/> , все таки кращий від тих його наступників <g/> , які воліли про ненародніх ( <g/> які тоді зробилися ще й антинародніми <g/> ) взагалі не згадувати <g/> , покарати їх за їхні гріхи прокляттям замовчування <g/> .
doc#26 Те <g/> , що не сталося <g/> , а не те <g/> , що замовчано <g/> . </p>
doc#27 У загальній формі знаємо <g/> , що стиль листів якось мусить бути зв'язаний з літературними стилями доби <g/> .
doc#27 Насамперед важить обставина <g/> , вже згадувана тут <g/> , — що до багатьох своїх адресатів Куліш писав часом по-українськи <g/> , а часом російською мовою <g/> , через це українськомовні листи становлять собою тільки порозривані ланки з цілісного ланцюга <g/> .
doc#27 Нація <g/> , що має « <g/> то сліпих <g/> , то п'яних і нетямних вождів <g/> » ( <g/> до Карачевської-Вовківни <g/> , 1892 <g/> ) <g/> .