Корпус текстів Юрія Шевельова (Шереха)
This action may take several minutes for large corpora, please wait.
doc#24 <p> Що ця варіяційна кількачленність здебільшого синтаксично оформлена паралелізмом <g/> , часто анафоричним ( <g/> « <g/> Вас дивує <g/> , вас навіть дратує цей розбризк сірих рухливих плямок <g/> , що так нагадують сірі осінні дні <g/> , сірі почуття <g/> , сіру недбайливість <g/> , сіру нудьгу присамоварних бесід <g/> , сіру активність млявих людей <g/> , сіру ніжність безсилих рук <g/> , сіру привітність ворожого усміху <g/> , сіру тьмяність фальшивих похвал <g/> » <g/> .
doc#25 <p> С.Петлюра так характеризував Михальчука з цього погляду <g/> : “ <g/> Людина чистої науки <g/> , з яскравими рисами мисленика <g/> , з здатністю не вносити в свої наукові праці елементів злободенности <g/> , політики й партійної вузькости <g/> , він водночас був чулий до питань дня й реаґував на них з пристрасністю високо розвиненого громадянина <g/> …
doc#25 А що це друге е збігалося фактично з о <g/> , то це чергування перенесло далі й на о <g/> , і так замість типу нуж — ножа постав тип ніж — ножа <g/> .
doc#25 Лінґвістику він схильний визначити як природничу науку <g/> , і її завдання формулює так <g/> : “ <g/> Відшукання й визначення як загальних властивостей організації людської мови <g/> , так і відмінностей у цих властивостях <g/> , що зумовлюють собою утворення самостійних типів її організації й походження родових і видових модифікацій кожного з цих типів <g/> , що творять і собі різні категорії й групи діялектичних явищ <g/> .
doc#25 — Ю.Ш. <g/> ) творчости <g/> , що з ними тісно сполучені так само різні інтимні подробиці його світового й побутового вжитку <g/> .
doc#27 У старому віці такі настрої посилюються <g/> : « <g/> Ми народ незгідний <g/> ; ми на- слідники тих розбишак <g/> , з котрих наробили собі героїв чести і общого добра <g/> ; ми варвари <g/> ; наші задуми і почуття вельми мізерні <g/> » ( <g/> до Барвінського <g/> , 1881 <g/> ) <g/> ; « <g/> Люд у тутешній Україні послі польщизни <g/> , козаччини і Московщини гайдамацтвує так <g/> , що не дав мені ні захиститись канавою й трояновським валом <g/> , ні обсадитись деревом <g/> .
doc#27 <p> Та чи справді було так <g/> ?
doc#27 Свідчення про це в його листах численні <g/> : « <g/> Коли б тільки вийшло по-моєму <g/> , зробив би я так <g/> , що й німі в мене б заговорили <g/> ; давав би я тільки зерно на посів <g/> , а орали б <g/> , сіяли <g/> , жали й молотили б у мене люде <g/> , і було б у мене в засіках завсегда повно <g/> » ( <g/> до Тарновського <g/> , 1856 <g/> ) <g/> .
doc#28 І так вся ця поезія написана <g/> , що не скажеш достоту <g/> , що ж описує в ній поет <g/> : весну чи революцію <g/> .
doc#28 <p> Книжного в Миколи Зерова так багато <g/> , що часом він існуюче прирівнює до штучно зробленого <g/> , ніби справді дійсне – це не світ людей і природи <g/> , а світ книжок і уявлень <g/> .
doc#28 А коли все таки речі в поезіях Зерова видаються нам такими пластичними <g/> , то це <g/> , поперше <g/> , за законом контрасту – так на тлі щойно наведених абстрактів « <g/> Телемаха у Спарті <g/> » <g/> , 2 <g/> , особливо рельєфно виділяється єдиний речовий образ ніжних рук героїні <g/> : </p><p> По скарб єгипетський сягнули ніжні руки <g/> , </p><p> І забуття бальзам долито до вина <g/> . </p>
doc#30 Завіялися дівчатка з Невського чи якого там проспекту <g/> , оренбурзьке донкіхотство <g/> , що коштувало -ліття салдатчини-неволі і так далі й далі <g/> , — натомість типологія нації <g/> , дослідження <g/> , ікона <g/> …
doc#30 Японські академіки купили мою бібліотеку і оце мені пишуть <g/> , що перша партія книжок уже досягла Токіо і рушає далі до місця призначення5. І так я маю шанс бути першим українцем <g/> , що перенесе наші добротворні впливи на береги Тихоокеання <g/> . </p>
doc#30 Я <g/> , правда <g/> , усвідомив це в 90 років <g/> , Вам судилося — скажемо так — у молоді роки <g/> , але процес однотипний <g/> .
doc#30 Так чи так <g/> , мав рацію і Маланюк <g/> , тепер уже заштатний <g/> , котОрому вагони співали на захід <g/> , на захід7. </p><p> Щодо моєї останньої статті <g/> , то вона й далі остання <g/> , але <g/> , як мені здається <g/> , хоч певности й нема <g/> , знайшла собі прибраного батька — того ж таки мило-суворого редактора й академіка8 <g/> , котрий <g/> , коли не передумає <g/> , наміряється притулити її в передзим'ї в довіреному йому часописьмі <g/> .
doc#31 Зі своєю партією рвати не можна <g/> , бо це <g/> , мовляв <g/> , зрада не тільки партії <g/> , але й тим соціяльним ідеалам <g/> , що за них вони так романтично йшли на смерть <g/> , це буде <g/> , нарешті <g/> , зрада самим собі <g/> .
doc#31 Уже цитуючи <g/> , Хвильовий виправив « <g/> ходом <g/> » на « <g/> ходою <g/> » <g/> , викинув слово « <g/> скоршого <g/> » <g/> , а далі він починає своє заперечення так <g/> : « <g/> В тім то й справа <g/> , що його не можна назвати мистцем <g/> , бо <g/> , на жаль <g/> , він не дасть корисного твору <g/> » <g/> .
doc#31 Даремно шукали б ми у фанатика Бєлінського тієї лукавої іронії <g/> , що так часто одним заходом руйнує інерцію читачевого сприймання у Хвильового <g/> .
doc#33 автом і виголошував промови <g/> , які хвилювали його до самого шпіку <g/> ; приймав чужоземні делеґації <g/> , вів перемовини <g/> , запроваджував дивні закони <g/> , що зміняли лице землі <g/> , і по смерті скромно відкривав собі пам'ятники <g/> ; то раптом ставав надзвичайним письменником <g/> , що кожен рядок його котився по світі віщим дзвоном <g/> , бентежачи людські серця <g/> , а власне серце найперше <g/> ; то <g/> , занедбавши великі діла <g/> , надавав своєму обличчю чарівної краси <g/> , прибирався в найвиборніші костюми й скоряв жіночі серця поспіль <g/> , розбивав подружжя й тікав з коханками за всі можливі кордони <g/> , крім межі уяви <g/> » – і так далі <g/> . </p>
doc#33 Ледве чи це так <g/> .