Корпус текстів Юрія Шевельова (Шереха)
This action may take several minutes for large corpora, please wait.
doc#15 <p> Саме з цього погляду набирає великої слушности запропонований Булаховським поділ називних речень на типи з іменниками пред- метовости ( <g/> речовими <g/> ) і іменниками віддієслівними або позначаючими дії <g/> , як слушне також і його зауваження про те <g/> , що обидва типи можуть " <g/> досить сильно зближуватися один з одним <g/> " функціонально <g/> ; я додав би тільки <g/> , що зближення це <g/> , мабуть <g/> , пізніше <g/> . </p>
doc#17 Позитивні герої з'являються пізніше – в іншій сонаті <g/> , в « <g/> Патетичній сонаті <g/> » <g/> .
doc#18 На межі XIX і XX сторіч Оскар Вайлд і інші впровадили те <g/> , що пізніше конструктивісти охристили терміном « <g/> льокальне порівняння <g/> » <g/> : порівняння <g/> , чий другий член узятий з оточення <g/> , де відбувається дія <g/> .
doc#19 Так чи так <g/> , патос національно-визвольного руху <g/> , защеплений Мові найпізніше в його харківські студентські роки <g/> , не став йому чужим і пізніше і з особливою силою спалахнув у його політично-поетичному заповіті <g/> .
doc#20 Після катастрофи з цією статтею мій недавній <g/> , мій добрий друг Юрій Андріянович <g/> , пізніше Юрко <g/> , зник з « <g/> Вістей <g/> » <g/> , а незабаром і утратив волю <g/> , а я забув про свої наміри пером служити Мельпомені <g/> .
doc#20 А тим часом справжня натура </p><p> в неї була владна <g/> , і пізніше в Нью-Йорку <g/> , а особливо коли він почав чимраз більше нездужати <g/> , вона стала господинею дому <g/> , і <g/> , хоч вона нікому цього не казала і не вимагала <g/> , усім нам стало незручно далі називати її Марусею <g/> , вона стала якось само собою Марією Данилівною <g/> , незаперечним володарем дому <g/> .
doc#21 <p> У житті він завжди був сповнений думок і теорій <g/> , але був вихований у делікатності <g/> , в якій було і щось від стриманости борщівських селян ( <g/> він радо згадував свою батьківщину <g/> , він взагалі не перекреслював ні в чому свого минулого <g/> , він згадував замилувано і Борщівщину <g/> , і Загреб <g/> , і — пізніше <g/> , вже в Америці — Мюнхен <g/> ) <g/> , але було і щось від довоєнної церемонности галицького містечка чи й Львова <g/> , отой стиль галицького “ <g/> цілу-руці <g/> ” <g/> .
doc#22 Те <g/> , що було сказане в нашій літературі <g/> , пізніше і іноді менш глибоко з'являється в чужих літературах <g/> .
doc#22 Та про це пізніше <g/> . </p>
doc#22 Є провина <g/> , кара — відкладена на пізніше <g/> .
doc#23 Вісім років пізніше <g/> , 1848 року <g/> , в альманасі « <g/> Южный русский зборник <g/> » Амвросій Метлин- ський опублікував збірку поезій Михайла Петренка « <g/> Думи і співи <g/> » <g/> , що охоплювала майже всі перед тим друковані твори поета ( <g/> в « <g/> Снопі <g/> » 1841 року і « <g/> Молодику <g/> » 1842 року <g/> ) <g/> , з додатком перед тим не оприлюднених <g/> .
doc#24 А кілька років пізніше хіба не прийшов до своєрідної містерії Микола Куліш у своїй « <g/> Маклені Ґрасі <g/> » <g/> , створеній у співдружбі ВАПЛІТЕ й « <g/> Березоля <g/> » <g/> ?
doc#25 З тих же причин він багато праці як редактор і порадник вклав анонімово в такі видання <g/> , як “ <g/> Українська граматика <g/> ” <g/> , “ <g/> Російсько-український словар <g/> ” Є.Тимченка <g/> , “ <g/> Український словар <g/> ” Б.Грінченка <g/> , брав жваву участь в організації київського археологічного з'їзду <g/> , Українського наукового товариства в Києві <g/> , у редагуванні “ <g/> Киевской старины <g/> ” <g/> , Записок Українського наукового товариства в Києві <g/> , а пізніше “ <g/> України <g/> ” <g/> . </p>
doc#25 Удосконалений пізніше І.Зілинським і В.Ганцовим <g/> , Михальчуків поділ тепер належить до майже загально прийнятих <g/> . </p>
doc#25 Даний ним опис північноукраїнських поліфтонгів ( <g/> 1 <g/> , 484 <g/> ) — одна з найтяжчих проблем слов'янської фонетики — незмірно перевищує такий опис <g/> , наприклад <g/> , у Є.Карського <g/> , що писав геть пізніше <g/> , і в усьому істотному містить те <g/> , що потім дали найкращі знавці питання — Я.Розвадовський <g/> , Зілинський <g/> , М.Долобко <g/> , Ганцов <g/> , Михальчуків підподіл головних говірок на дрібніші тепер вимагає <g/> , природно <g/> , істотних змін у світлі нових матеріялів <g/> , як і межі з білоруською мовою ( <g/> хоч у цьому питанні він далеко випередив і Огоновського <g/> , що вважав білоруську мову за українську говірку <g/> , і Потебню <g/> , що вважав її за російську говірку <g/> ) <g/> , але загальна клясифікація говірок виявила <g/> , як уже сказано <g/> , його велику прозірливість <g/> .
doc#25 Ці погляди Михальчука пізніше були поглиблені <g/> , обґрунтовані ( <g/> і в деталях змінені <g/> ) Ганцовим і О.Курило <g/> , і тепер вони становлять тверду основу української історичної діялектології <g/> .
doc#25 шелесних <g/> , то вони таки ствердли пізніше <g/> , а це сталося не через те <g/> , що їх м'якість передалася вставному й <g/> , що потім випав ( <g/> нье > нйе > не <g/> ) <g/> , як думав Боґородіцький ( <g/> і фактично Шахматов <g/> ) <g/> , а “ <g/> пересуненням артикуляції цих голосних у більш задню частину піднебіння <g/> ” ( <g/> 10 <g/> , 29 <g/> ) <g/> , що Михальчук уважав взагалі за характеристичну рису української артикуляційної бази супроти інших східньослов'янських мов ( <g/> 3 <g/> , 51 <g/> ) <g/> . </p>
doc#25 Справедливість вимагає зазначити <g/> , що пізніше й сам Михальчук визнав двошаровість українсько-білоруських спільних рис ( <g/> 5 <g/> , 458 <g/> ) <g/> , як також обмежив надмірне зближення української мови з північноросійськими говірками <g/> , постале <g/> , треба думати <g/> , під впливом концепції М. Костомарова <g/> . </p>
doc#25 До розв'язання питання пощастило щільно наблизитися геть пізніше В.Сімовичеві в статті “ <g/> Морфологія українських прикметників <g/> ” ( <g/> Slavia <g/> , 12 <g/> ) <g/> : він пояснив ці форми українських прикметників не так із стягнення <g/> , як із структурного вподібнення відміни різних типів прикметників і займенників <g/> . </p>
doc#25 Уже багато років пізніше <g/> , згадуючи про це <g/> , Михальчук писав <g/> : „Я і тепер <g/> , ще більше навіть <g/> , ніж тоді <g/> , переконаний <g/> , що в основі світогляду і психології росіян лежить нігілістичний мотив і що єдиний догмат <g/> , який в ґрунті зовсім щиро ( <g/> тайно чи явно <g/> ) визнає в своїй душі російський інтелґіент усякого напряму ( <g/> як Побідоносцевського так і Толстовського <g/> ) єсть нірвана <g/> ” ( <g/> 69 <g/> ) <g/> . </p>