Корпус текстів Юрія Шевельова (Шереха)
This action may take several minutes for large corpora, please wait.
doc#9 У листі до Корсуна з січня 1842 р. він писав <g/> : « <g/> Тилько дрюкуйте своєю граматикою <g/> , бо вона мени дуже полюбилась <g/> »xcviii <g/> .
doc#10 129 <g/> ) не без слушності писав <g/> , що академічний “ <g/> словник у своїй істоті залишається українсько-російським <g/> , тільки слова в нім у зворотнім порядку <g/> ” <g/> . </p>
doc#10 Як Ганцов сам писав десять років по тому <g/> , коли видруковано працю <g/> , її варт було б переглянути <g/> , але “ <g/> автор поглинений тепер іншими питаннями й предметами дослідження <g/> ” ( <g/> 15 <g/> , 177 <g/> ) <g/> .
doc#10 Дурново писав з цього приводу <g/> : “ <g/> Ця схема <g/> , що на ній позначається сильний вплив побудов Шахматова <g/> , дуже спокуслива <g/> , але покищо її можна розглядати тільки як талановиту гіпотезу <g/> ”18 <g/> ) ˮ. Справді <g/> , схема ця надто нагадує погляди Шахматова на постання середньо-російських <g/> , зокрема московської <g/> , говірок <g/> .
doc#10 Євген Тимченко <g/> , характеризуючи Ганцова як діалектолога в рецензії на ( <g/> 4 <g/> ) <g/> , писав <g/> , що “ <g/> докладна критика давніших поглядів <g/> , тонкий аналіз розгляданих явищ і дотепні міркування становлять видатні прикмети його праці <g/> ”28 <g/> ) <g/> . </p>
doc#10 Уже Ганцов побачив <g/> , що це не надто ймовірна теорія <g/> , бо спадний характер наголосу в північноукраїнських говірках не сприяє внутрішньому розвиткові “ <g/> другої частини <g/> ” цих дифтонгів у напрямі до і. Тоді <g/> , коли Ганцов писав свою визначну “ <g/> Діялектологічну клясифікацію українських говірок <g/> ” <g/> , Курило робила спостереження над говіркою Хоробричів і над іншими чернігівськими говірками і <g/> , за всіма ознаками <g/> , незалежно від нього прийшла до таких самих висновків <g/> .
doc#10 Тим то мав рацію Синявський <g/> , коли писав про цю працю <g/> : “ <g/> Хоч і чимало дає ця розвідка для пізнання північних українських говорів ( <g/> і білоруських <g/> ) <g/> , хоч і як безсумнівно позитивні деякі фонетичні сконстатування в ній <g/> , та в цілому звуки трактуються в ній без найменшого розподілу їх на фонеми й відтінки <g/> , отже <g/> …
doc#15 Зубатий був активним противником обмеження речень на дієслівних конструкціях і писав <g/> : " <g/> Я сподіваюся дожити ще до часу [ <g/> es noch zu erleben <g/> ] <g/> , коли мовознавство поділятиме речення з формального погляду на 1 <g/> ] вигукові <g/> , 2 <g/> ) номінальні <g/> , 3 <g/> ) дієслівні <g/> " <g/> , підкреслюючи там же <g/> , що номінальні речення " <g/> найрізноманітніших видів [ <g/> …
doc#15 У рецензії на синтаксу латинської мови 0. Ірані він писав <g/> : </p><p> Основу іменного речення становить просте називання речі <g/> , що випливає в думці мовця <g/> , а тому основною формою іменного речення є номінатив <g/> ; і номінативне речення справді найчисленніше в усіх мовах <g/> , не тільки в латині <g/> . </p>
doc#15 <p> " <g/> Вплив такої будови [ <g/> действие такого построения <g/> ] полягає в тому <g/> , що воно зосереджує увагу на першому називному <g/> , висуваючи його з ряду інших членів речення <g/> " - писав Потебня <g/> .
doc#15 Ці синтаксичні сполуки <g/> , писав він <g/> , </p><p> многозначні як поетичні вислови [ <g/> Reden des Dichters <g/> ] <g/> , функціонуючи ( <g/> на відміну від імен <g/> ) не завжди в ролі суґестивів уявлень <g/> .
doc#16 І як не згадати тут того ж Достоєвського <g/> , — у якого Донцов взагалі так багато навчився <g/> , — що писав з приводу подібних настанов <g/> : « <g/> Якщо у вас гільйотина на першому пляні і з таким захопленням <g/> , то це тільки тому <g/> , що рубати голови — найлегше з усього <g/> , а мати ідею — найтяжче <g/> » <g/> .
doc#16 Щождо розколу національного українського фронту боротьби <g/> , то сам Донцов писав про свою ролю — і цілком слушно — у фразі <g/> : « <g/> Упорядкування хаосу мусить початися наново з розділення <g/> » <g/> .
doc#16 Він писав <g/> : « <g/> Упорядкування хаосу мусить початися <g/> …
doc#18 « <g/> В " <g/> Мой- сею <g/> " <g/> , — писав Ярема <g/> , — обвинувачено тяжко все українське громадянство <g/> » <g/> .
doc#18 <p> Франко сам писав про свою поему <g/> , що в ній « <g/> показано загострення конфлікту між пророком і народом аж до цілковитого розриву <g/> , а в дальшому розвитку дії через шерег спокус і об'явлень до безпосереднього стикання й з'єднання людини з найвищою істотою Єговою <g/> .
doc#18 У статті « <g/> Суспільно- політичні погляди М. Драгоманова <g/> » ( <g/> 1906 <g/> ) він із співчуттям і погодженням писав <g/> , що об'єкт його дослідження « <g/> був занадто твереза і скептична натура <g/> , щоб мав вірити в якісь надприродні місії поодиноких народів <g/> » <g/> .
doc#18 Власне <g/> , в тім <g/> , що в тій боротьбі удержуються сильніші <g/> , здібніші та тривкіші <g/> , лежить джерело людського поступу <g/> » <g/> , — писав Франко в статті « <g/> Що таке поступ <g/> ?
doc#18 В статті « <g/> Nieco о sobie samym <g/> » він писав про Україну <g/> : « <g/> Що мені в ній любити <g/> ?
doc#18 Так було в « <g/> Моєму ізмарагді <g/> » <g/> , в передмові до якого Франко писав <g/> : « <g/> Мені давно хотілося написати подібну книжку — тою мовою <g/> , яка на теперішнє покоління повинна робити вражіння багато дечим подібне до того <g/> , яке на старих українців робила мова церковна — то значить мовою поезії <g/> » <g/> .