Корпус текстів Юрія Шевельова (Шереха)
This action may take several minutes for large corpora, please wait.
doc#9 випадком змушено не писати так <g/> , як ми пишемо <g/> , то ми і хвилини не вагаючись — почали б писати такою мовою <g/> , якою тепер пишуть автори тих галицьких віршів <g/> , знаючи добре <g/> , що хоча вона й не зовсім відповідає нашим смакам та звичкам <g/> , але все ж вона нам — своє <g/> , рідне <g/> » <g/> . </p>
doc#9 Маємо на увазі такі рядки з листа Лесі Українки до Йосипа Маковея з 16.01.1894 р. <g/> : « <g/> Я тільки думаю <g/> , що зовсім нема чого ставити питання про перемогу того чи іншого діялекта <g/> , адже літературна мова мусить витворитись з усіх діялектів <g/> , без жадного насильства <g/> , сварки й колотнечі <g/> .
doc#9 « <g/> Галичанізація <g/> » мови молодого покоління посунулася так помітно вперед <g/> , що її запеклий ворог І. Нечуй-Левицький зміг дати таку уїдливу й <g/> , звичайно <g/> , карикатурно перебільшену характеристику мови тогочасного молодшого покоління <g/> : « <g/> Наші молодші люди начитались галицьких газет так <g/> , що по мові зовсім погаличанилися <g/> , неначе так завзято падкували коло цієї справи <g/> , що аж повиучували ті газети й журнали й їх мову напам'ять <g/> »1. </p><p> III <g/> .
doc#9 І <g/> , визнавши самий факт відриву молодшої генерації письменників від сільських мовних першоджерел і зробивши потрібний реверанс на адресу найбільшого мовного ( <g/> і не тільки мовного <g/> ) консерватора І. Нечуя-Левицького <g/> , М. Коцюбинський робить далі з цього факту зовсім не песимістичну прогнозу <g/> : « <g/> Та в мене є надія <g/> , що наша літературна мова як молоде вино очиститься з часом од шумування і стане прозорою і міцною <g/> .
doc#9 Не говоритиму вже про те <g/> , що тепер у мові самого Б. Грінченка є чимало галицьких елементів <g/> , — обмежуся на одному прикладі <g/> : « <g/> Наші літерати трохи перечислилися на своїх силах <g/> »3. Далеко важливіше <g/> , що він і принципово <g/> , теоретично стоїть тепер на зовсім інших <g/> , де в чому діяметрально протилежних позиціях <g/> . </p>
doc#9 Подавши думки про негативні риси української літературної мови <g/> , вживаної в Галичині <g/> , він пише <g/> : « <g/> Чи значить се <g/> , що ми зовсім повинні зректися всяких позичок у галичан <g/> ?
doc#9 Певна річ <g/> , у галичан у їх літературній <g/> , а надто спеціяльно в газетній мові дуже багато кепських форм <g/> , зовсім не наших <g/> , позичених або з польського <g/> , або з німецького <g/> , а то й з московського <g/> »2 <g/> , — і робить з цього такий висновок <g/> : « <g/> Дак ото і нам <g/> , і галичанам треба тую чужомовну полову від свого доброго зерна одвіяти <g/> , а добре зерно зберегти — однаково де б воно не було <g/> : чи в нас <g/> , чи в галичан <g/> , аби воно було щиро-народне або складене в щиро-народному дусі <g/> .
doc#9 Голос хутора <g/> , природний як примітивний інстинкт захисту своєї питомої мови в кожного мовця <g/> , але зовсім некорисний у людини <g/> , що виступає на громадській трибуні з широким розголосом <g/> , цей голос <g/> , що продиктував свого часу Б. Грінченкові його « <g/> Галицькі вірші <g/> » <g/> , тепер змушений був замовкнути під тиском нових обставин життя <g/> . </p>
doc#9 Малий успіх першої в Києві щоденної української газети « <g/> Громадська думка <g/> » в перший рік її видання ( <g/> 1906 <g/> ) сам видавець пояснює передусім тим <g/> , що « <g/> публіка <g/> , як інтелігентна <g/> , так і не інтелігентна не звикла зовсім до української газетної мови <g/> …
doc#9 Мова нашої газети для них зовсім чужа <g/> , нею обурюються й люди <g/> , які щиро хотіли б <g/> , щоб розвинулася наша преса <g/> »5. </p><p> Але попри всі труднощі перших кроків це був історично доконечний етап піднесення мови від хутора до масштабів справді всеукраїнської літературної мови — і тільки люди <g/> , далекі від практичної роботи <g/> , обмежені хуторянським животінням <g/> , могли журитися в цей час за втраченою нібито « <g/> полтавсько-київською чистотою <g/> » української літературної мови <g/> .
doc#9 зовсім не читатимуть і не купуватимуть їх книжок <g/> »6. </p><p> Ці недокрівні шість пунктів — це <g/> , здається <g/> , все <g/> , що можна здобути з книжки І. Нечуя-Левицького в теоретичній частині <g/> .
doc#9 Поза тим лишається тільки ціла купа безладно накопичених і здебільшого зовсім непереконливих прикладів « <g/> псування <g/> » мови оцими зловмисними « <g/> прихильниками <g/> » <g/> .
doc#9 Літературна мова й далі розвивалася в напрямі ускладнення і поширення своєї діялектної многоосновности <g/> , що зовсім не виключало спеціяльної праці над розвитком популярної <g/> , приступної для малоосвіченого читача чи слухача мови <g/> . </p>
doc#9 Основний ідейний рушій брошури Модеста Левицького можна зформулювати такими його словами <g/> : « <g/> Коли ми тепер і негайно не подбаємо <g/> , щоб затерти і знищити ту прикру різницю ( <g/> галицької і великоукраїнської літературної мови <g/> , — Ю. Ш. <g/> ) <g/> , то <g/> , не дай Боже <g/> , доживемо до того сумного явища <g/> , що колись буде дві українські літературні мови <g/> »3. </p><p> Нарешті <g/> , І. Верхратський у своєму відгуку на дискусію підкреслював першорядну вагу великоукраїнських елементів для розвитку української літературної мови <g/> : « <g/> Писателів <g/> , на Україні живучих <g/> , лично зовсім не знаю <g/> .
doc#9 А вивчення поглядів Лесі Українки на розвиток літературної мови і аналіза мови її творів доводять зовсім інше <g/> , хоч <g/> , звичайно <g/> , ставити знак рівности між мовою її творів і мовою робіт М. Грушевського було б безглуздо — і то не тільки і не стільки через різницю в їхніх поглядах на питому вагу галицьких елементів у літературній мові ( <g/> а ця різниця <g/> , безперечно <g/> , була <g/> ) <g/> , а й передусім через принципову відмінність багато в чому мови історично-наукової праці від мови художнього твору <g/> , та ще й писаного віршовим діялогом <g/> … </p>
doc#9 Проте цьому прикладові не слід надавати великого значення <g/> , бо він поодинокий і трапився тільки в зовсім ранньому вірші поетки <g/> .
doc#9 Та кінець кінцем і в наведеному вище матеріялі є дуже багато такого <g/> , що є в мові галицької інтелігенції і що зовсім незвичайне для волиняка <g/> .
doc#9 Але суть і в М. Коцюбинського зовсім не в цьому біографічному моменті <g/> , особливо <g/> , коли ми говоримо про пізніші твори М. Коцюбинського ( <g/> починаючи приблизно з 1902— 1903 pp <g/> .
doc#9 М. Коцюбинський добре знав східноукраїнські варіянти <g/> , широко їх використовував і їх зовсім не цурався <g/> .
doc#9 Його мова зовсім не є послідовно галицька <g/> .