Корпус текстів Юрія Шевельова (Шереха)
This action may take several minutes for large corpora, please wait.
doc#6 Як Курилик надолужував прогалини своєї фахової малярської освіти студіюванням курсу рисування Ніколаїдсса <g/> , так давніше Ван Ґог самонавчався з книжок Барга “ <g/> Cours de dessin <g/> ” і “ <g/> Exercices au Fusain <g/> " <g/> .
doc#7 Як уже сказано <g/> , флюктуаціоністична поезія неперекладна <g/> .
doc#8 Як я вже згадував <g/> , він не боронив своїх поглядів у сперечаннях <g/> .
doc#8 Як Пер Ґюнт <g/> , він старався обійти життя по кривій <g/> .
doc#8 Як романтика <g/> , його опанували ідеї суцільности і органічности <g/> .
doc#8 Як редактор <g/> , він дозволяв собі робити з рукописами несамовиті речі <g/> , переробляв дощенту написане <g/> , не зважаючи на жадні протести авторів <g/> .
doc#8 Як <g/> ?
doc#8 Як і все в Петрова <g/> , це праця на тезу <g/> .
doc#9 Як постали — в межах <g/> , у суті справи <g/> , однієї літературної мови — бо ніхто <g/> , дослівно ніхто не висував програми творення двох окремих літературних мов ( <g/> як це було нерідко у межах сербсько-хорватського мовного простору <g/> ) — назвімо їх умовно передзбручанською і зазбручанською <g/> , але в обох відламах української мови плекано саме місцеву традицію і боронено її <g/> , часом пристрасно і запекло <g/> , і то протягом мало не сторіччя <g/> .
doc#9 Як правило <g/> , співжиття двох варіантів української літературної мови і змагання між ними замовчувалося або перекручувалося <g/> .
doc#9 Як загальновідомо <g/> , сам-один на полі не воїн <g/> .
doc#9 Звідтам надіялись ми приобрісти в час теперішного язикового розвою тоє <g/> , що нам ілі вовся не стає <g/> , ілі <g/> , що у нас не точно єсть розвите <g/> ; навзаїм же ради ми били хоть би показати братной Україні наш домашній плод <g/> , щосьмо его с трудом духа під отмінними обстоятельствами із себе возростили <g/> »4. Як бачимо <g/> , і консервативні елементи в той медовий місяць молодого українського слова згодні йти на зближення з цим словом <g/> ; тільки народовці ладні переймати його цілком <g/> , а консервативні елементи згодні тільки доповнювати ним те <g/> , що визнають за прогалину в виробленій ними мовній системі орієнтованого частково на Москву <g/> , а частково на норми ще Мелетія Смотрицького язичия <g/> . </p>
doc#9 »1. Як бачимо <g/> , вимоги ці надто невеликі <g/> , а більші вимоги Б. Дідицького і його однодумців <g/> , звичайно <g/> , не могли здійснитися <g/> , бо не могло язичиє за тогочасних обставин витиснути літературну мову <g/> , сперту на народну основу <g/> .
doc#9 Як це могло статися <g/> ? </p>
doc#9 У цім разі надто до користи може стати польська література <g/> , власне бо задля близькости мови має вона велику силу слів <g/> , котрі не тільки не противляться нашому ухові <g/> , а мають такий вигук <g/> , немовби вони були притаманні українцям <g/> »4. Як приклад таких слів Олена Пчілка наводить слова <g/> : належний <g/> , цнотливий <g/> , урочистий і далі пише <g/> : « <g/> Хіба задля того мали б наші письмовці цуратись таких слів <g/> , що вони перше стали ужитими в польській літературі ( <g/> яко давнішій <g/> ) <g/> , — так це була б зовсім незмисленна увага <g/> »5. </p><p> Не розглядаючи тут дуже цікавої по суті позиції Олени Пчілки щодо стосунків української і польської мов — бо це виходить за межі нашої теми <g/> , — мусимо тут відзначити одне <g/> : принцип використання слів <g/> , спільних з польською мовою <g/> , як свого споконвічного добра <g/> , крім усього іншого <g/> ,
doc#9 »2 </p><p> Як це й природно <g/> , різні погляди на шляхи розвитку української літературної мови в'яжуться з різними світоглядами <g/> , з різними політичними спрямуваннями <g/> : виразно народницькими з одного боку <g/> , радикальними й демократичними з другого <g/> , а дискусія на мовні теми переливається в дискусію про шляхи розвитку української національної культури взагалі <g/> .
doc#9 <p> Як видно з досить багатьох поданих прикладів <g/> , М. Старицький у практиці своєї поетичної мови був носієм не стільки спеціяльно галицьких <g/> , скільки взагалі західноукраїнських або <g/> , інакше кажучи <g/> , галицько-волинських мовних впливів <g/> ; до цього слід додати досить вільне використання мовних елементів <g/> , спільних з польською мовою <g/> .
doc#9 Як властиво повинні б писати ті поети <g/> , коли їм заборонено уживати таких слів народних <g/> , які вони чують довколо себе <g/> ?
doc#9 <p> Як бачимо <g/> , І. Франко <g/> , визнаючи в романтичному дусі принципово однакову цінність усіх говірок <g/> , як виявів різнобічности народної творчости <g/> , фактично сходить з позиції державницької <g/> , яка завжди вимагає уніфікації для одного життя <g/> , а значить і уніфікації народної мови <g/> .
doc#9 І далі <g/> : « <g/> Під час <g/> , коли на Україні рідко язик українсько-руський є розговорним між тамошною інтелігенцією <g/> , то в Галичині говорять ним як в простій хаті <g/> , так і в найелегантніших і найвищих сальонах <g/> »1. </p><p> Все це були незаперечні факти <g/> , не позначатися на розвитку мови вони не могли <g/> , впливи Галичини на загальноукраїнську літературну мову вони робили дійовими — і тому автор мав цілковиту рацію <g/> , роблячи в своїй статті такий висновок <g/> : « <g/> Як ми учимося зі словарем в руці деяких слів українських <g/> , так най ЗБОЛЯТЬ і українці вийти поза свою тісну межу і навчитись трохи і від нас <g/> .