Корпус текстів Юрія Шевельова (Шереха)
This action may take several minutes for large corpora, please wait.
doc#9 М. Драгоманів <g/> , який у даному випадку наближався до них <g/> , писав про М. Старицького <g/> : « <g/> Він мені справив болість на три дні своїм самовольно й безграмотно кованим язиком <g/> : Господи <g/> !
doc#9 З перших відзначу спорадичне вживання і на місці старого редукованого звука ( <g/> « <g/> Чи крів'ю упився ти п'яний <g/> » — 23 <g/> ) <g/> , випадки зникнення початкового г перед р ( <g/> « <g/> Рабуючи у них добро <g/> » — ПО <g/> ; Грін <g/> .
doc#9 Про подібний випадок з часів своїх учнівських років у Прилуці на Полтавщині розповідає Володимир Дорошенко <g/> : « <g/> Не знаючи гаразд мови <g/> , ми залюбки засвоювали собі всякі дивогляди <g/> , подибувані в галицьких виданнях <g/> , уважаючи їх через їх незвичність для нас за якийсь особливий мовний спеціялітет <g/> .
doc#9 В. Сімович згадує про Лесю Українку <g/> : « <g/> Тут ( <g/> щодо літературної мови <g/> ) Леся Українка виявляла великий лібералізм <g/> , а проте вважала <g/> , що М. Грушевський аж надто вже свою мову погаличанив <g/> »1. Як і в Олени Пчілки <g/> , « <g/> західна <g/> » орієнтація в мові в'язалася в Лесі Українки з прийняттям так званих « <g/> польонізмів <g/> » <g/> , — себто в даному випадку слів <g/> , спільних з польською мовою <g/> , але здавна й широко вживаних українським народом <g/> .
doc#9 » <g/> , VII <g/> , 50 <g/> ) <g/> ; сталий наголос на другому складі в слові язик ( <g/> « <g/> З рукою довгою <g/> , з язиком довгим <g/> » - « <g/> На полі крови <g/> » <g/> , VIII <g/> , ЗО <g/> ) <g/> ; спорадичні випадки наголосу на суфіксі в іменниках середнього роду на -ення ( <g/> « <g/> Великий буде жах <g/> , велике й визволення <g/> » — « <g/> Сон <g/> » <g/> , І <g/> , 34 <g/> ) <g/> ; спорадичне затримання в знахідному відмінку однини кінцевого наголосу в іменниках жіночого роду з рухливим наголосом ( <g/> « <g/> Може б та щира <g/> , гарячая мова Зломила зиму <g/> » — « <g/> Співець <g/> » <g/> , І <g/> , 15 <g/> ) <g/> ; поодинокі випадки наголосу на передостанньому складі замість третього з кінця в іменниках жіночого роду вигода ( <g/> « <g/> Тут міська вигода <g/> » — « <g/> В магаз <g/> .
doc#9 ; сталий наголос на другому складі в слові язик ( <g/> « <g/> З рукою довгою <g/> , з язиком довгим <g/> » - « <g/> На полі крови <g/> » <g/> , VIII <g/> , ЗО <g/> ) <g/> ; спорадичні випадки наголосу на суфіксі в іменниках середнього роду на -ення ( <g/> « <g/> Великий буде жах <g/> , велике й визволення <g/> » — « <g/> Сон <g/> » <g/> , І <g/> , 34 <g/> ) <g/> ; спорадичне затримання в знахідному відмінку однини кінцевого наголосу в іменниках жіночого роду з рухливим наголосом ( <g/> « <g/> Може б та щира <g/> , гарячая мова Зломила зиму <g/> » — « <g/> Співець <g/> » <g/> , І <g/> , 15 <g/> ) <g/> ; поодинокі випадки наголосу на передостанньому складі замість третього з кінця в іменниках жіночого роду вигода ( <g/> « <g/> Тут міська вигода <g/> » — « <g/> В магаз <g/> .
doc#9 У відприкметникових трискладових прислівниках варте уваги спорадичне затримання наголосу на передостанньому складі <g/> , якщо він був там у прикметнику <g/> , в тих випадках <g/> , де літературна мова переносить його <g/> , як і центральні та східноукраїнські говірки <g/> , в прислівнику на початковий склад <g/> : високо <g/> , коротко <g/> , весело і т. п. ( <g/> « <g/> Якби я так високо стояла <g/> » - « <g/> Хвилини <g/> » <g/> , II <g/> , 56 <g/> ; « <g/> Кажи <g/> , але коротко <g/> » - « <g/> У катаком <g/> .
doc#9 В дієсловах є один випадок кінцевого наголосу в третій особі однини в дієслові IV кляси ( <g/> за клясифікацією А. Лескіна <g/> ) з рухливим наголосом <g/> , де літературна мова в згоді з центральними і східноукраїнськими говірками має ( <g/> в протилежність першій особі однини і третій особі множини <g/> ) наголос на передостанньому складі <g/> : « <g/> Співецьку ліру держить <g/> » — « <g/> Сафо <g/> » <g/> , І <g/> , 5 <g/> ) <g/> .
doc#9 »2 </p><p> А втім <g/> , найкращим <g/> , найпевнішим і найнаочнішим доказом у таких випадках бувають не свідчення мемуаристів і навіть не автовисловлювання <g/> , а самі твори письменника <g/> .
doc#9 Тут уже в жадному випадку не можна говорити ні про традиції старовеликоукраїнської літературної мови <g/> , ні про данину М. Коцюбинського рідній подільській говірці <g/> .
doc#9 <p> До цього треба додати численні випадки вживання з двох можливих варіантів — галицького чи східноукраїнського — саме першого для понять <g/> , які хоч і не становлять безпосередньо побутової лексики <g/> , але дуже часто трапляються в щоденному мовному ужитку кожного <g/> .
doc#9 Можна сміливо твердити <g/> , що коли М. Коцюбинський ужив галицький варіянт <g/> , то в абсолютній більшості випадків він це робив не тому <g/> , що не знав східноукраїнського варіянту <g/> , і не тому <g/> , що західноукраїнський варіянт йому індивідуально <g/> , сказати б <g/> , біографічно ближчий <g/> .
doc#9 Але <g/> , як і завжди в таких випадках <g/> , штучні організаційні форми могли гальмувати процес <g/> , якого вимагало життя <g/> , але не могли цілком його припинити <g/> , і мовне вимішування в ці роки <g/> , безперечно <g/> , триває досить інтенсивно <g/> .
doc#9 Коли большевики почали свою « <g/> українізацію <g/> » <g/> , то лекторами <g/> , а в багатьох випадках і керівниками курсів українознавства були галичани <g/> .
doc#9 Іноді І. Нечуй-Левицький пропонує явні русизми ( <g/> взрив замість вибух <g/> ) <g/> , а особливо цікаві ті випадки <g/> , де він замість того слова <g/> , яке вважає за галицьке <g/> , пропонує сам якраз галицьке слово ( <g/> добуток <g/> , стосунки <g/> , почасти назвище <g/> ) <g/> .
doc#9 <p> Ось ще кілька прикладів такої мимовільної вульгаризації в мові <g/> , позасвідомого і недоречного відгомону « <g/> котляревщини <g/> » або <g/> , в кращому випадку <g/> , невиправданої примітивізації « <g/> під селянське <g/> » <g/> : « <g/> В здоровому високому залі серед здорових дзеркал <g/> » ( <g/> С. 162 <g/> ) <g/> ; « <g/> Шуміла верба й перебаранчала їй читати <g/> » ( <g/> С. 200 <g/> ) <g/> ; « <g/> Дорога пошилась у гущавину <g/> » ( <g/> С. 229 <g/> ) <g/> ; « <g/> Почав неначе стогнати <g/> , втиривши очі в стелю <g/> » ( <g/> С. 306 <g/> ) <g/> ; « <g/> Вона бурхнула й собі рому в свій стакан <g/> » ( <g/> С. 354 <g/> ) <g/> .
doc#9 Але все це в І. Нечуя-Левицького не випадок <g/> , а система <g/> .
doc#9 <p> 3. У трискладових іменниках жіночого і почасти чоловічого роду з приростком ви- ( <g/> крім тих іменників жіночого роду <g/> , що мають наросток -к ( <g/> а <g/> ) <g/> ) словники здебільшого подають старі форми з наголосом на корені <g/> : вистава <g/> , вимова <g/> , вимога ( <g/> але випадок <g/> ) <g/> , але останнім часом схід України має тенденцію переносити наголос на приросток ви- <g/> : вимова <g/> , вимога <g/> , зрідка навіть виставаxlii <g/> .
doc#9 Можна <g/> , виходячи з подібних випадків <g/> , припустити <g/> , що в цій категорії слів Галичина впливає консервуючи <g/> , і пояснювати галицькими впливами наголосові варіянти типу випадок <g/> , вигода <g/> , виміна тощо <g/> . </p>
doc#9 Можна <g/> , виходячи з подібних випадків <g/> , припустити <g/> , що в цій категорії слів Галичина впливає консервуючи <g/> , і пояснювати галицькими впливами наголосові варіянти типу випадок <g/> , вигода <g/> , виміна тощо <g/> . </p>