Корпус текстів Юрія Шевельова (Шереха)
This action may take several minutes for large corpora, please wait.
doc#18 Не можна відкинути й його історичного арґументу <g/> .
doc#27 <p> Позичання з російської мови обґрунтовувалося у нього спеціяльного теорією <g/> , яка була в повній гармонії з його історичною концепцією <g/> .
doc#26 Про Єфремова та його Історію українського письменства писали багато <g/> , і тут можна бути стислим <g/> , коротко пригадуючи загальновідоме <g/> .
doc#10 Курило починає звичайно коротким описом села в його історії <g/> , економічному розвитку <g/> , сучасному етапі <g/> ; далі характеризує тих осіб <g/> , що від них безпосередньо роблено записи <g/> , при чому Курило звертає увагу на те <g/> , чи є відмінності в мові різних поколінь <g/> .
doc#40 : « <g/> Вся його істота | була сповнена бадьорого тепла <g/> » ( <g/> Осьм <g/> .
doc#81 На запалення — воно не горіло <g/> , — і на смак — я став його їсти <g/> .
doc#78 ; </p><p> д. Іменники типу зілля мають довгі приголосні плюс е ( <g/> Павловський позначає його ѣ <g/> ) <g/> : насгиьнѣ ( <g/> 7 <g/> ) <g/> , вєсільлѣ ( <g/> 28 <g/> ) та ін <g/> .
doc#79 Виламується не для того <g/> , щоб їх зруйнувати <g/> , а для того <g/> , щоб урятувати Малахія <g/> , щоб відволікти його від неминучого шляху до самоти й загибелі <g/> , до його Ґолґоти <g/> .
doc#10 <p> Сама тема <g/> , мабуть <g/> , уже тоді не надто цікавила Ганцова <g/> , бо він не намагається вичерпати свій матеріал <g/> , хоч і студіює його ґрунтовно <g/> .
doc#84 Бо він мусів би зважитися <g/> : або старе вісниківство — і винищення « <g/> монгольських і семітських елементів <g/> » як один з виявів його — або новий етап <g/> .
doc#81 До цього додавалися <g/> , на це нашаровувалися елементи гри в театр <g/> , що до певної міри могло нагадувати « <g/> Принцесу Турандот <g/> » у театрі Вахтанµова <g/> , але там це було справді веселою грою <g/> , а тут це ставало засобом філософського бачення світу й людини в усій його — бачення — нечуваній серйозності <g/> .
doc#24 <p> Далеко важливіший <g/> , ніж ці поодинокі прориви метричности <g/> , послідовно проведений крізь увесь твір принцип — ми так назвали б його — варіяційної дво- або тричленности <g/> .
doc#9 А висновок його — вимога цілковитої капітуляції галицьких діячів пера на мовному полі <g/> .
doc#58 Є й відповідне проголошення <g/> , коли з двох героїв — її й його — вона каже <g/> : « <g/> З усього <g/> , що людина має цінного в житті <g/> , мені лишилася тільки любов до мого народу і ненависть до його ворогів <g/> » <g/> .
doc#40 епентетичного н- <g/> : його — до нього <g/> , їй — при ній <g/> , їх — у них <g/> .
doc#52 <p> ОБОЛОНЬ МІЖ ПОРОГАМИ <g/> : ВІДСТУП </p><p> Мені кажуть <g/> : Солженіцин може мати свої хиби <g/> , але критикувати його — злочин <g/> , бо він перший і покищо єдиний <g/> , хто сказав усю правду про ленінсько-сталінський терор <g/> , про мільйони загиблих <g/> , хто зібрав цю правду <g/> , вже майже поховану в нелюдських умовах радянського режиму <g/> , й приніс її світові <g/> . </p>
doc#81 <p> Ні <g/> , мій народ не впав <g/> , не здавсь <g/> , не вимер <g/> , </p><p> І хрест його — йому болить <g/> . </p>
doc#40 Тому відокремлення мало розвинене в письменників <g/> , що наслідують стиль оповіді з народних уст ( <g/> Квітка-Основ'яненко <g/> , Марко Вовчок <g/> , В. Стефаник <g/> ) <g/> , а найбільші майстрі його — М. Коцюбинський <g/> , Ів <g/> .
doc#36 Не одурить Бог <g/> , </p><p> Карать і милувать не буде <g/> : </p><p> Ми не раби його — ми люди <g/> ! </p>
doc#24 <p> Ця сутність твору <g/> , головна прикмета його — многозначність <g/> , полісмисловість <g/> .