Корпус текстів Юрія Шевельова (Шереха)
This action may take several minutes for large corpora, please wait.
doc#81 Ні <g/> , не печаткою самої управи <g/> , я не був лордом-хоронителем цієї печатки <g/> , це була прероµатива секретарки бурµомістра <g/> .
doc#81 Це не був балак ні про нього <g/> , ні про мене <g/> , тему вловити було важко <g/> , він залюбки згадував <g/> , не називаючи на ім'я <g/> , людей <g/> , яких я або не знав <g/> , або не вгадував з цієї мови <g/> .
doc#81 Хоча я мав багато зустрічей з Володимиром Андрійовичем <g/> , цієї манери він не міняв <g/> .
doc#81 Хоча я ближче зійшовся з Петровим пізніше <g/> , вже в Німеччині <g/> , але вже й тоді я не міг не помітити своєрідности й своєрідного чару цієї людини <g/> .
doc#81 До цієї кімнати заходили до Петрова різні автори або й потенційні автори <g/> , але це не був клюб типу « <g/> Просвіти <g/> » <g/> , і <g/> , покінчивши свою справу <g/> , людина відходила <g/> .
doc#81 Німці радо замовляли їм пейзажі України <g/> , для них — сувенір цієї дикої й страшної країни <g/> , — а також свої портрети <g/> .
doc#81 Шати ці не були з валькірії <g/> , але враження від цієї елеµантної чоловікоподібної але стрункої появи було таке <g/> , ніби вона щойно приземлилася з польоту новітніх <g/> , на вбрання двадцятого сторіччя переодягнених подруг Брунгільди <g/> .
doc#81 Що є на світі така річ <g/> , як місія поодиноких націй <g/> , а отже <g/> , й місія України <g/> , і носієм цієї місії є українське незнищенне селянство <g/> , що воно хоче України як незалежної держави <g/> , а коли <g/> , може <g/> , не хоче або байдуже до цього <g/> , то це знов тільки тому <g/> , що йому не відслонили темряви з-перед очей <g/> .
doc#81 Але я вірив у це <g/> , хоч заповіді цієї віри не були написані в моїй душі на жадних скрижалях <g/> .
doc#81 Триматися оддалік від цієї газети було неписаним правилом поведінки для всіх <g/> , хто мав почуття своєї гідности <g/> . </p>
doc#81 <p> Ольхівський був з Полісся <g/> , землі « <g/> тутейших <g/> » <g/> , і його український патос був <g/> , власне <g/> , патосом приналежности Полісся до України <g/> , конечности цієї приналежности <g/> .
doc#81 Він виробив свою систему поглядів <g/> , досить просту <g/> : незалежна Україна <g/> , в мистецтві — етнографічно-вульµарний « <g/> реалізм <g/> » <g/> , який він назвав збагаченим <g/> , свій сенс гумору — примітивно-вульµарний <g/> , — і ніяка сила в світі не могла його збити з цієї позиції <g/> .
doc#81 <p> Доля була ласкава до цієї моєї праці <g/> .
doc#81 Але я ніколи не забував <g/> , що коло колиски цієї праці стояли Володимир Дорошенко і Василь Сімович <g/> . </p>
doc#81 Жахлива суперечність цієї потворної війни <g/> , де ми не хотіли бути з жадною стороною <g/> , але вона штовхала нас до однієї з тих двох <g/> . </p>
doc#81 Але прихована мета цієї єдиної моєї в ті роки подорожі не на захід <g/> , а на схід було <g/> , либонь <g/> , бажання сказати ще раз « <g/> прощавай <g/> » місту <g/> .
doc#82 Перша <g/> , « <g/> Не для дітей <g/> » <g/> , вийшла 1964-го <g/> , « <g/> Друга черга <g/> » — 1978 року <g/> , як <g/> , зрештою <g/> , сказано в передмові до цієї <g/> .
doc#82 З самопевністю абсолютистичного невігласа Андрій Жданов у половині сорокових років картав і карав письменників <g/> , громив людей і організації <g/> , які <g/> , на його думку <g/> , не дотримувалися цієї засади <g/> .
doc#83 Безнастанні заклики до боротьби проти турків і татар у проповідях Галятовського <g/> , Барановича і всіх українських проповідників XVII сторіччя <g/> , ба навіть і самого Стефана Яворського <g/> , — не загальники <g/> , як може тепер здатися <g/> , і не результат татарських наскоків на Україну <g/> , а насамперед вияви цієї універсально-християнської ідеології <g/> . </p>
doc#83 Так вона ставала старомодною <g/> . Старомодність означає смішність <g/> . Смішність убиває культуру <g/> . </p><p> Остання постать цієї культури в її незайманому вигляді був у 1760-х роках Арсеній Мацієвич <g/> , єпископ ростовський <g/> .