This action may take several minutes for large corpora, please wait.
doc#89 | грати неповажно і може — хто знає — небезпечно <g/> . | Ми | стали <g/> , як німці кажуть <g/> , tierisch ernst ( |
doc#89 | супить чоло <g/> . І наші душі вже тікають у п'яти <g/> . | Ми | серйозні <g/> . Ми поважні <g/> . А та література <g/> , що не |
doc#89 | . І наші душі вже тікають у п'яти <g/> . Ми серйозні <g/> . | Ми | поважні <g/> . А та література <g/> , що не виховує <g/> , що |
doc#89 | » <g/> : « <g/> У неї спущені додолу очі й затиснені губи <g/> . | Ми | хоч бідні <g/> , але чесні <g/> » <g/> . </p><p> І ще згадуються « |
doc#90 | книжкою <g/> , уривки з нього часто передають радіо <g/> . | Ми | ознайомилися з першими двома книгами роману і |
doc#90 | так їх навчили — і на кожному кроці повторюють <g/> : « <g/> | Ми | найпроґресивніша армія світу <g/> » <g/> , ми « |
doc#90 | в Альпах <g/> . Черниш питає <g/> : « <g/> А ми й там будемо <g/> ? » — « <g/> | Ми | скрізь будемо <g/> , Гвардії молодший лейтенант <g/> , |
doc#90 | » вражали « <g/> своєю соромливою делікатністю <g/> » <g/> . | Ми | вже бачили <g/> , що це за соромлива делікатність <g/> . Та |
doc#91 | . І ми занотовуємо це як ще один здобуток <g/> . | Ми | формулюємо цей здобуток так <g/> : почуття себе |
doc#92 | нам <g/> , двом присутнім <g/> , він раптом проголосив <g/> : </p><p> — | Ми | — велика трійка <g/> . Поза нами є тільки наші учні <g/> . </p><p> Це |
doc#92 | про « <g/> велику трійку <g/> » <g/> , а потім заснув на канапі <g/> . | Ми | тоді обмінялися з В. кількома критичними |
doc#92 | Л. </p><p> — Ви ж будете ходити на виклади Якобсона <g/> ? | Ми | всі ходимо <g/> ! </p><p> Так у СРСР комсорг заганяв на |
doc#92 | тривав вісім років <g/> . Усе було позірно в порядку <g/> . | Ми | обмінювалися відбитками своїх статтів <g/> . Ми |
doc#92 | . Ми обмінювалися відбитками своїх статтів <g/> . | Ми | робили на них дарчі написи <g/> , ніби дружні <g/> , але які |
doc#92 | вирішив <g/> , що це мусить бути щось антирадянське <g/> . </p><p> | Ми | розпрощалися <g/> , знов потиснувши руки <g/> . Ніхто не |
doc#92 | мене <g/> , сказав <g/> : — Їдьте <g/> , куди можете й хочете <g/> . | Ми | вас знайдемо <g/> . </p><p> Може <g/> , він <g/> , на здійснення своєї |
doc#92 | із моїх добрих студентів був Джеррі Лі стон <g/> . | Ми | зустрічалися не тільки на лекціях і семінарах <g/> , |
doc#92 | , з перших місяців мого знайомства з Якобсоном <g/> . | Ми | знов у Кембріджі <g/> , і це останній день року <g/> , 31 |
doc#94 | Леся Українка ( <g/> « <g/> Товаришці на спомин <g/> » <g/> ) <g/> : </p><p> | Ми | навіть власної не маєм хати <g/> , </p><p> Усе відкрите в нас |
doc#94 | — робітництво <g/> , нацькувати його на неї <g/> . | Ми | не знаємо <g/> , чи народній рух спроможеться стати |