Корпус текстів Юрія Шевельова (Шереха)
This action may take several minutes for large corpora, please wait.
doc#81 Праця забезпечена <g/> , безглузда <g/> , але рутинна й не нечесна <g/> , квартира зовсім можлива <g/> , хоч і вбого обставлена <g/> , харчі сірі <g/> , але достатні <g/> , наукова праця налагоджена <g/> , журналістична — вітана й прошена <g/> , кілька відданих друзів — від Сімовича до Оксани Линтварьової й Грицька Стеценка <g/> , дозвілля в клюбі <g/> , театрі <g/> , в перекладах <g/> , де часом годинами шукаєш ритму або слова <g/> , — все це пливло спокійною річкою <g/> .
doc#24 Діялектика протиріч <g/> , рух настрою й думки — від невиразного творчого неспокою в « <g/> Сольо неприкаяної лірики <g/> » через спостереження страждань жінки з цвинтаря в « <g/> Мелодрамі <g/> » до знайдення себе в єднанні з українським степом ( <g/> « <g/> Mystère profane <g/> » <g/> ) <g/> , до переборення всього пасивного <g/> , кволого <g/> , прогнилого ( <g/> « <g/> Сеанс індійського Гастролера <g/> » <g/> ) — йдуть однією лінією кристалізації характеру й настрою нового <g/> , свідомого себе і свого місця в житті українського інтелігента <g/> .
doc#89 в усьому <g/> , de omnibus dubitandum <g/> , і безстрашности в охопленні безодень людського духу — від богоборства до <g/> … гри слів <g/> . Шануємо в людині чесність і гуманність <g/> , але літепла
doc#80 Домонтович почав свою діяльність 1925 — 1928 <g/> , задовго до можливости якихнебудь доручень чи наказів радянської розвідки <g/> , і — як Домонтович — зберіг подивугідну єдність своєї творчости крізь роки війни і еміграції — від « <g/> Екегартових розмов з Карлом Ґоцці <g/> » і « <g/> Дівчини з ведмедиком <g/> » через « <g/> Без ґрунту <g/> » до « <g/> Апостолів <g/> » <g/> , « <g/> Спраги музики <g/> » і « <g/> Самотнього мандрівника <g/> » <g/> .
doc#14 І коли перший Маланюк має вже десятки епігонів — від Бажана до Славутича ( <g/> від великого до малого не завжди велика віддаль <g/> !
doc#40 Ще пасивніший у іменників рід <g/> : він не може бути змінений <g/> , він не залежить ні від синтаксичних зв'язків у реченні <g/> , ні — здебільшого — від значення <g/> .
doc#55 <p> Дальші часткові перегляди цього правопису ( <g/> найпомітніші — 1946 <g/> , 1960 <g/> , 1990 і 1993/1 <g/> ) <g/> , скільки можу судити <g/> , всі проходили тими самими каналами — від Інституту мовознавства до затвердження урядовими органами <g/> , себто адміністративно <g/> .
doc#24 Не кажемо вже про всілякі клясицизми — від французів XVII сторіччя через парнасців до наших неоклясиків <g/> .
doc#28 <p> ( <g/> « <g/> Нехай знаходить <g/> » <g/> ) </p><p> У поезії « <g/> Місяця срібний дзюб <g/> » ця концепція поширюється на всю історію людства — від печерного пращура — через покоління <g/> , що побачили сонце і орла — до прийняття всієї сучасносте з її вершиною — « <g/> мудрим сном <g/> » <g/> , « <g/> радістю мудрого життя <g/> » <g/> . </p>
doc#69 Так починається <g/> , приміром <g/> , Євангеліє від Матвія — від Адама <g/> , першолюдини <g/> , пряма лінія родоводу веде до Ісуса <g/> , усе інше чи в історії євреїв <g/> , чи <g/> , тим більше <g/> , в світовій не існує <g/> .
doc#94 Але про це говорити не можна <g/> , — і все мовчить — від молдаванина до фіна <g/> .
doc#81 Керівники Пєвцов <g/> , Вишневський <g/> , Мірер — від іспиту були звільнені <g/> .
doc#59 Згадаймо <g/> , скільки образливих назв видумала вона для героїв індивідуальної наживи — від мироїда до жмикрута <g/> !
doc#22 Якщо ми прийшли до Росселіні <g/> , то тепер шлях лежить нам — від Росселіні до Коцюбинського <g/> .
doc#3 Назви чисел від 1 до 4 мали властивости прикметників з тим <g/> , одначе <g/> , винятком <g/> , що як правило числові назви ці узгоджувалися зі своїми іменниками <g/> , але — проти всіх інших випадків вимагали — в протилежному напрямі — від свого іменника відповідного числа <g/> , двоїни при 2 і множини при 3 і 4. Самі вони граматичного числа не мали <g/> .
doc#63 <p> Якщо правда <g/> , що історія йде своєрідним припливом і відпливом <g/> , спіралею <g/> , то неоклясицизм завершував — у буквальному розумінні ( <g/> — був вершиною <g/> ) реакцію на етнографізм епігонів Шевченка — народників — від Грабовського до Кононенка й Самійленка <g/> , від Нечуя- Левицького до Грінченка й Модеста Левицького <g/> . </p>
doc#40 У двох перших випадках це залежить від того <g/> , до якого іменника стосується прикметник <g/> , в останньому — від того <g/> , з якого іменника він витворений <g/> .
doc#81 Перше — від закінчення Інституту до 1936 року <g/> , отже <g/> , 1931—1936 <g/> ; і друге — від 1936 року до війни <g/> , себто до року 1941. Перша з них характеризувалася тим <g/> , що я уникав усякого помітного просування вгору <g/> , бо наді мною тяжіло соціяльне походження і те <g/> , що я його приховував <g/> .
doc#40 Виразним прикладом пуризму була книжка Олександра Синявського ( <g/> не плутати з відомим мовознавцем Олексою Синявським <g/> ) « <g/> Зразки простого слова« <g/> , де автор пропонував <g/> , наприклад <g/> , замість слова ліквідувати вживати позбутися <g/> , замість аматорський — охотницький <g/> , замість енергійно — сильно <g/> , жваво <g/> , замість автоматичний — саморушний <g/> , замість періодично — від часу до часу <g/> , замість процес у реченні « <g/> починається той самий процес <g/> » — починає робитися те саме <g/> . </p>
doc#41 <p> Його фраза принципово відрізняється від принципово незграбної фрази наших сучасників <g/> , в яких би манерах вони не писали — від школи Нечуя-Левицького до школи Гемінґвея <g/> .