This action may take several minutes for large corpora, please wait.
doc#1 | протягом заслання Т. Шевченко почав із | того | <g/> , що ґрунтовно переглянув свою « <g/> Москалеву |
doc#1 | із двох шнурків — чорного і білого <g/> . Більше | того | <g/> , кожен ряд рухається від часткового ( <g/> Архімед і |
doc#1 | смисл <g/> , що стає зрозумілим лише після | того | <g/> , як перед нами постане розгорнутий ряд |
doc#1 | нагромадження слів <g/> , що належать до одного й | того | ж семантичного поля <g/> , але вжиті з різними конно- |
doc#1 | розвіє <g/> , </p><p> Як ту сніжину по степу <g/> ! </p><p> Інше слово з | того | ж семантичного поля — сніжина — вводиться не |
doc#1 | » тільки посилює « <g/> побрались <g/> » <g/> . Але чому після | того | йде « <g/> помолоділи <g/> » <g/> ? Чи треба це розуміти як |
doc#1 | як рівня яворові <g/> . Проте образ коханої <g/> , хоч | того | й очікує читач <g/> , так і не матеріялізується <g/> . Він |
doc#1 | помста <g/> , а страта неминуча і заслужена <g/> , страта | того | <g/> , хто винен у соціяльному злі <g/> . </p><p> Вже не ватажка |
doc#1 | , і Киселі <g/> , і Кочубеї-Нагаї <g/> ; </p><p> Було добра | того | чимало <g/> . </p><p> Минуло все <g/> , та не пропало <g/> , </p><p> Остались |
doc#1 | той же рядок <g/> : </p><p> Минуло все <g/> , та не пропало <g/> , — </p><p> а після | того | підхоплює раніше розпочате речення про |
doc#1 | » <g/> , « <g/> Причинну <g/> » і т. д. Та це тільки мала частка | того | <g/> , що можна і слід зробити в цьому напрямі <g/> . Ниток <g/> , |
doc#1 | — перервала його творче зростання задовго до | того | <g/> , як він досяг вершини <g/> … </p><p> Врешті <g/> , ідеї ці не були |
doc#1 | Шевченка <g/> . Але вони співіснували <g/> , як ніколи до | того | <g/> , з ідеями неминучої помсти <g/> , з ідеями жадібної і |
doc#2 | стала <g/> , а все в тому ж напрямі бігла <g/> , до | того | ж наперед відчутого й накресленого моря <g/> . </p><p> Цю |
doc#2 | історичної епохи <g/> , до звіриних шкур включно <g/> . До | того | ж <g/> , якщо психологічно людина перших поезій |
doc#2 | ; крізь ти звертання бачимо схвильовану особу | того | <g/> , хто молиться й радіє <g/> , і це — поетка <g/> . Наскрізь <g/> , |
doc#2 | вир своїх почуттів <g/> . Це <g/> , — ну <g/> , звичайно ж — опис | того | <g/> , що вже було <g/> , але на усвідомленні |
doc#2 | , наскрізь традиційні <g/> , навіть у хвилини | того | <g/> , що здається найбільш особистими рішеннями <g/> . |
doc#3 | панують у творах Ів <g/> . Нечуя-Левицького <g/> , а від | того | часу широко вживаються в творах письменників <g/> , |
doc#3 | числівників ( <g/> типу двоє <g/> … <g/> ) спричинився до | того | <g/> , що ширення конструкцій типу двоє речень <g/> , |