Корпус текстів Юрія Шевельова (Шереха)
This action may take several minutes for large corpora, please wait.
doc#10 Саме тому ( <g/> 5 <g/> ) справили не тільки тимчасовий <g/> , а тривалий вплив на розвиток української літературної мови <g/> , хоч деякі їх перебільшення були незабаром легко відкинені <g/> .
doc#15 Це могло б легко привести до ототожнення називних речень з такими емоційними однослівними фразами як " <g/> Пожар <g/> !
doc#15 Я не говорю при цьому про уламки речень <g/> , що легко </p><p> доповнюються з зв'язку мови <g/> , я маю на увазі справжні речення <g/> , якими ми висловлюємо наші мислі <g/> .
doc#15 До стены легко достать рукой <g/> .
doc#15 Проте <g/> , легко примітити <g/> , що ця ознака стосується не до всіх наведених прикладів <g/> ; приміром <g/> , у прикладі з Брюсова Везде молчанье неизбежное павзи нема <g/> .
doc#15 В умовах бездієслівного контексту обставинний вираз легко втрачає будь-які можливі зв'язки з дієсловом і перетворюється на приімен- ний <g/> , а речення сприймається як називне <g/> .
doc#15 Тут - грань затирається дуже легко <g/> .
doc#15 Якби був лише другий рядок <g/> , то він в наслідок наявности обставинного виразу на небі легко міг би сприйматися як неповне речення з відсутнім присудком <g/> .
doc#15 Приміром <g/> , слова і сум і жаль в наступному уривку можуть дуже легко відірватися від ряду <g/> , бо подані в зовсім іншому семантичному пляні <g/> , ніж вид далекий <g/> , хмари й шум смереки ( <g/> і це не зважаючи на те <g/> , що вони стоять не в називному відмінку <g/> , а лише в формі його <g/> ) <g/> : </p><p> Люблю прозорих вод кришталь <g/> , </p><p> Люблю з гір вид далекий <g/> , </p><p> І хмари <g/> , що пливуть у даль <g/> , </p><p> І шум високої смереки <g/> , </p><p> І сум і жаль <g/> . </p>
doc#15 Сучасна розмовна мова <g/> , як і архаїчна мова <g/> , в усіх її жанрах легко й охоче припускає в таких випадках уживання іменника не в непрямому відмінку з прийменником <g/> , а в називному <g/> , через що він набирає відносної самостійно- сти <g/> .
doc#15 Найвідчутніший елемент її - і павза між групою підмета і присудка <g/> , бо те підвищення тону і вповільнення темпу <g/> , яке може відрізняти предикативний прикметник від атрибутивного <g/> , і не дуже різке й виразне <g/> , і зовсім не обов'язкове <g/> : воно легко затушковується і сходить нанівець при звичайному в побутовій мові <g/> , не кажучи вже про афективні стани <g/> , способі і темпі розмови <g/> . </p>
doc#15 ( <g/> О. Гончар <g/> ) </p><p> Щоправда <g/> , втраті предикативности прикметниками ( <g/> довгі <g/> , шкарубкі <g/> , зігнені <g/> ) сприяє тут і перелічувальний характер викладу <g/> , при якому окремі речення легко сприймаються як ізольовані члени ряду означень <g/> .
doc#15 Різниця цих двох значень тонко проаналізована Пєшковським <g/> ; але легко бачити <g/> , що перехід від першого значення до другого можливий і не важкий <g/> ; адже все <g/> , що ми уявляємо <g/> , ми уявляємо як сутнє або потенціяль- но сутнє - в широкому розумінні слова <g/> . </p>
doc#15 <p> Це виявляється в тому дуже важливому факті <g/> , що називні речення розмірно легко заходять з " <g/> справжніми <g/> " ( <g/> двоелементними або безособовими <g/> ) реченнями в підрядний або - і це особливо важливо - сурядний зв'язок <g/> .
doc#16 <p> Всі ці загальновідомі речі можна дуже легко потвердити і на матеріялі « <g/> Листа до голови МУРу п. Уласа Самчука <g/> » <g/> , вміщеного в « <g/> Орлику <g/> » <g/> , з якого наводжувано перед цим цитати і який є безпосереднім приводом написання цих рядків <g/> .
doc#16 Бо дуже легко заперечити ці риси в кабінетній праці <g/> , але <g/> , як каже Л. Толстой <g/> : « <g/> Было гладко на бумаге <g/> , да забыли про овраги <g/> , а по ним ходить <g/> » <g/> .
doc#16 В нашу добу це називається « <g/> демократизм <g/> » <g/> , але біймося модних термінів <g/> : вони дуже легко робляться порожніми й демагогічними <g/> .
doc#16 Фанатичні натури <g/> , натури <g/> , що практично і теоретично відкидають контроль розуму <g/> , легко проходять <g/> , не помічаючи <g/> , повз найкричущі внутрішні суперечності власного світогляду <g/> . </p>
doc#16 Народ — це чернь <g/> , сліпа <g/> , боягузлива <g/> , непевна <g/> ; його можна легко повести за собою <g/> , якщо зуміти <g/> , з одного боку <g/> , міцно загнуздати <g/> , а з другого — розпалити його низькі інстинкти <g/> . </p>
doc#16 <p> Після таких цитат легко зрозуміти <g/> , чому большевики в своїй антиукраїнській пропаганді найохочіше послуговуються саме ім'ям Донцова <g/> : ніяка їхня пропаганда не вигадає проти українського визвольного руху й української визвольної ідеї нічого більш компрометуючого <g/> , ніж ця гістерика людини <g/> , що втратила всякі зв'язки з ґрунтом <g/> , з народом і хоче надолужити це цинізмом ката <g/> , фанатизмом касти « <g/> апостолів <g/> » — інквізиторів <g/> . </p>