Корпус текстів Юрія Шевельова (Шереха)
This action may take several minutes for large corpora, please wait.
doc#4 — </p><p> ( <g/> « <g/> Жоржини <g/> » <g/> ) </p><p> віршовий рядок розбивається на нерівномірні уступи <g/> , інерція метру розсаджується спондеями <g/> , а особливо пірихіями <g/> , анакрусами й перестрибами через склад <g/> : </p><p> Та доба була неповторна <g/> , </p><p> як поезія Маланюка <g/> , </p><p> а була вона недоговорена <g/> , </p><p> наче вірш без одного рядка <g/> , — </p><p> ( <g/> « <g/> Ліричний спогад <g/> » <g/> ) </p><p> зі схемою наголосів 3 — факультативний 5/8 з можливим перестрибом на 9. </p><p> Навіть рима тут набуває індивідуального характеру — вона раз-у-раз базується на сполученні наголошеного голосного з наступним приголосним <g/> , ігноруючи всі інші сумежні звуки <g/> , а часто й межі слів <g/> , тип пам'ятаю це — пересипаються ( <g/> ай-ай <g/> ) <g/> , червень — перевернене ( <g/> ер-ер <g/> ) <g/> , величаво — Держави ( <g/> ав-ав <g/> ) <g/> , вір мені — неймовірно ( <g/> ір-ір <g/> ) <g/> , Гельм'язова — обмазана ( <g/> аз-аз <g/> ) тощо <g/> , дуже послідовно <g/> .
doc#6 Кажучи про спогади зі свого дитинства <g/> , він пише <g/> : “ <g/> Багато з цих образів стали символами в моїх ближчих до сюрреалізму творах <g/> ” ( <g/> 66 <g/> ) <g/> .
doc#6 <p> Чи Курилик малював з фотографій ( <g/> звичайно ним самим зроблених <g/> ) чи зі спогаду-уяви ( <g/> виглядає <g/> , що малювання з рисунків-шкіців цілої картини було менш типове для нього <g/> ) <g/> , він ніколи не відмовляється від речевости світу <g/> , хоч він звичайно не зупиняється там <g/> , де кінчається речевість <g/> , а прагне піти глибше <g/> , поза видиме й доторкальне <g/> .
doc#6 Бройгель любив виводити людей зі спини <g/> , він не боявся робити це навіть на першому пляні картини <g/> , — пошлюся на його “ <g/> Падіння Ікара <g/> ” в брюссельському музеї <g/> .
doc#6 Якби не вписане на межі двох квадратів маленьке розп'яття зі знаряддям Христових мук <g/> , яке одначе кольорово не випинається <g/> , це була б цілком витримана абстрактна картина <g/> .
doc#6 І цей “ <g/> абстрагований <g/> ” Курилик буде говорити як сучасник зі своїми сучасниками-абстракціоністами <g/> , а подеколи навіть із поп-артівцями <g/> .
doc#7 Просто пооббивати ці гачки зі слів <g/> , вивести їх цілком із автоматизму їхніх зв'язків — означало б перестати писати українською мовою <g/> .
doc#8 Та він сполучає це зі скепсисом і надмірним може інтелектуалізмом <g/> .
doc#9 Але в ці роки основний напрям впливів — не з Галичини <g/> , а зі сходу до Галичини <g/> .
doc#9 <p> Але цілком природно й зрозуміло <g/> , що для розвитку всеосяжної літературної мови <g/> , що задовольняла б усі потреби народу в науці і в торгівлі <g/> , в щоденному побуті і в техніці <g/> , в навчанні і в поезії — база літературної мови <g/> , перенесеної зі сходу <g/> , і галицьких народних говірок була недостатня і надто вузька <g/> .
doc#9 Здебільшого <g/> , правда <g/> , це не були активні елементи галицьких говірок <g/> , а радше пасивні <g/> : вони не вживалися вже часто в галицьких говірках як щось нормальне й звичайне <g/> , але вони були ще зрозумілі або принаймні зрозуміліші мовному чуттю галицького мовця <g/> , тоді як мовному чуттю мовця з Великої України вони видавалися вже цілком штучними квітами <g/> , винесеними зі старовини і надиханими тепер новим життям <g/> . </p>
doc#9 Олена Пчілка виступила зі своїми програмовими твердженнями в питаннях розвитку літературної мови в друці <g/> , оголосивши цілий маніфест на теми розвитку української літературної мови <g/> , — і тому її виступ вийшов далеко за межі приватних справ і поглядів <g/> .
doc#9 Такий висновок зі спостережень і природний <g/> , бо тривалих постійних зв'язків саме з Галичиною М. Старицький не мав <g/> .
doc#9 » 1Далі І. Франко показує історичну зумовленість діялектної роздріблености й діялектних відрубностей у межах української мови і цінність різноговіркових елементів <g/> : « <g/> Народ з його мовою <g/> , звичаями і творчістю <g/> , не сходячи зі спільної української основи <g/> , все-таки проявляє багато відтінків <g/> , котрих годі не бачити <g/> , на котрі тяжко гніватися <g/> .
doc#9 І далі <g/> : « <g/> Під час <g/> , коли на Україні рідко язик українсько-руський є розговорним між тамошною інтелігенцією <g/> , то в Галичині говорять ним як в простій хаті <g/> , так і в найелегантніших і найвищих сальонах <g/> »1. </p><p> Все це були незаперечні факти <g/> , не позначатися на розвитку мови вони не могли <g/> , впливи Галичини на загальноукраїнську літературну мову вони робили дійовими — і тому автор мав цілковиту рацію <g/> , роблячи в своїй статті такий висновок <g/> : « <g/> Як ми учимося зі словарем в руці деяких слів українських <g/> , так най ЗБОЛЯТЬ і українці вийти поза свою тісну межу і навчитись трохи і від нас <g/> .
doc#9 Речником їх став І. Нечуй-Левицький зі своїми недоброї пам'яті « <g/> трактатами <g/> » <g/> : « <g/> Сьогочасна часописна мова на Україні <g/> » ( <g/> « <g/> Україна <g/> » <g/> , 1907 <g/> , чч <g/> .
doc#9 Проте справедливість вимагає сказати <g/> , що всупереч логічній послідовності зі статтею І. Стешенка цього не сталося <g/> , і його загальні твердження далеко об'єктивніші й далеко принциповіші <g/> .
doc#9 Характеристична з цього погляду згадка про мову С. Петлюри <g/> , яку знаходимо в І. Нечуя-Левицького <g/> : « <g/> Я ж часто зустрічаюсь з студентами <g/> , і вони усі говорять народною українською мовою <g/> , тільки один студент С. Петлюра і справді балакав зі мною так <g/> , що я спитав його <g/> , чи не з Галичини він <g/> »4. На цій же позиції були і тогочасні передові письменники — передусім Леся Українка і М. Коцюбинський <g/> .
doc#9 З особливостей у синтаксичних зв'язках відзначу тут <g/> : дієслово боліти зі знахідним відмінком об'єкта ( <g/> « <g/> Тоді мене дуже боліло <g/> » — « <g/> Прощання <g/> » <g/> , XI <g/> , 169 <g/> ; це явище спільне для Галичини і Волині <g/> ) <g/> ; красти з давальним відмінком особи ( <g/> « <g/> Краде людям сонечко веселе <g/> » — « <g/> Дим <g/> » <g/> , II <g/> , 112 <g/> ; Волинь <g/> , здається <g/> , має красти з прийменником у з родовим відмінком <g/> ) <g/> ; узброїтися з прийменником у зі знахідним відмінком ( <g/> « <g/> Я узброєна в свою ненависть <g/> » — « <g/> Одержима <g/> » <g/> , V <g/> , 124 <g/> ) <g/> ; дозволити з підрядним реченням зі сполучником щоб ( <g/> « <g/> Дозвольте <g/> , щоб
doc#9 З особливостей у синтаксичних зв'язках відзначу тут <g/> : дієслово боліти зі знахідним відмінком об'єкта ( <g/> « <g/> Тоді мене дуже боліло <g/> » — « <g/> Прощання <g/> » <g/> , XI <g/> , 169 <g/> ; це явище спільне для Галичини і Волині <g/> ) <g/> ; красти з давальним відмінком особи ( <g/> « <g/> Краде людям сонечко веселе <g/> » — « <g/> Дим <g/> » <g/> , II <g/> , 112 <g/> ; Волинь <g/> , здається <g/> , має красти з прийменником у з родовим відмінком <g/> ) <g/> ; узброїтися з прийменником у зі знахідним відмінком ( <g/> « <g/> Я узброєна в свою ненависть <g/> » — « <g/> Одержима <g/> » <g/> , V <g/> , 124 <g/> ) <g/> ; дозволити з підрядним реченням зі сполучником щоб ( <g/> « <g/> Дозвольте <g/> , щоб я сам поклав сі перли <g/> » — « <g/> Кам <g/> .