Корпус текстів Юрія Шевельова (Шереха)
This action may take several minutes for large corpora, please wait.
doc#37 Але подеколи траплялося <g/> , що я піддавався інерції авторового думання навіть тоді <g/> , коли воно було мені чуже <g/> .
doc#10 Те <g/> , що ( <g/> 12 <g/> ) з'явилося друком на рік пізніше від ( <g/> 5 <g/> ) <g/> , не конче доводить <g/> , що воно було написане пізніше <g/> .
doc#0 <p> Н. почував <g/> : він не тільки не дав себе зловити ворожому й чужому — він зберіг себе і себесвоє <g/> , хоч воно було повне гіркоти і звад <g/> , і розбрату <g/> .
doc#81 Велике було його тіло <g/> , — але іншою великістю <g/> , ніж тіло Багринівської <g/> : воно не розпливалося <g/> , воно було повне фізичної й духовної моці <g/> .
doc#81 Якщо <g/> , отже <g/> , в « <g/> Малахії <g/> » були елементи критики радянського суспільства <g/> , вони були там тільки тому <g/> , що це було суспільство <g/> , а не тому <g/> , що воно було радянське <g/> .
doc#72 Чи справді воно було так <g/> ?
doc#81 <p> Я виріс у цьому місті <g/> , я був його частиною <g/> , і воно було частиною мене <g/> , я добре бачив його вбогість <g/> , брак культурної традиції <g/> , але я був свідком його зростання в роки його столичности <g/> , кожний новий будинок <g/> , кожна нова трамвайна лінія <g/> , поява перших тролейбусів і таксі — це все було моїм зростанням <g/> , я болюче переживав роки його занедбання після перенесення столиці до Києва <g/> .
doc#9 Певна річ <g/> , у галичан у їх літературній <g/> , а надто спеціяльно в газетній мові дуже багато кепських форм <g/> , зовсім не наших <g/> , позичених або з польського <g/> , або з німецького <g/> , а то й з московського <g/> »2 <g/> , — і робить з цього такий висновок <g/> : « <g/> Дак ото і нам <g/> , і галичанам треба тую чужомовну полову від свого доброго зерна одвіяти <g/> , а добре зерно зберегти — однаково де б воно не було <g/> : чи в нас <g/> , чи в галичан <g/> , аби воно було щиро-народне або складене в щиро-народному дусі <g/> .
doc#9 Появу такого стилістично байдужого воно в безособових реченнях і можна вважати до певної міри синтаксичним галицизмом <g/> . </p>
doc#40 <p> Займенник воно в називному відмінку нерідко вживається плеонастично <g/> , в ролі фіктивного підмета <g/> , напр <g/> .
doc#40 <p> Щодо місця наголосу <g/> , то воно в наказовому способі збігається з першою особою однини форми теперішнього часу <g/> , напр <g/> .
doc#5 Нарешті вона знаходить те <g/> , що їй видається першим <g/> , небувалим розв'язанням <g/> : добровільно зректися свого щастя <g/> , коли воно в повному розквіті <g/> , самохіть розпрощатися з милим <g/> .
doc#40 Якщо таке словосполучення постійно вживається на означення даного поняття <g/> , то воно в системі мови фігурує як цілість <g/> .
doc#40 Далі показник майбутнього часу буду має на собі самостійний наголос <g/> , що дає змогу підкреслювати майбутність дії і вживати дієслова буде <g/> , дарма що воно в формі майбутнього часу тільки допоміжне <g/> , поруч з повнозначними дієсловами <g/> , пор <g/> .
doc#94 ) Поза тим вона воліє ховатися за фікцію народу ( <g/> того самого <g/> , що « <g/> мов дитя сліпеє зроду <g/> » <g/> ) <g/> , Існування держави борониться тим <g/> , що воно в інтересах народу <g/> , найкричущіші <g/> , найдикіші її заходи робляться в ім я народу <g/> .
doc#30 ) Ваше словечко бубчики <g/> , не пославшися9. Бо не знав <g/> , чи воно Ваше чи общенародне <g/> .
doc#84 Українство ввесь час — прекраснодушне і замріяне <g/> , воно ввесь час стоїть поза своєю добою <g/> .
doc#16 <p> Правда <g/> , при цьому воно вдалося <g/> , як ми вже бачили <g/> , до протилежної крайности <g/> , перетворюючи народ на отару <g/> , стрижену або батожену <g/> , на сліпе знаряддя в руках купки несамовитих фанатиків з ордену одержимих волею до державности <g/> .
doc#40 А це означає <g/> , що воно вже не завжди виступає як показник передминулого часу <g/> .
doc#32 У козаків воно вживалося <g/> , в Беринди його нема <g/> , — мабуть <g/> , видавалося воно занадто простацьким <g/> .