Корпус текстів Юрія Шевельова (Шереха)
This action may take several minutes for large corpora, please wait.
doc#1 Мотив дружини <g/> , якої нема <g/> , і посивіння обриває зв'язок з явором <g/> , та образ явора з'являється знову в подальшому двовірші <g/> : </p><p> Явор каже <g/> : « <g/> Похилюся </p><p> Та в Дніпрові скупаюся <g/> » <g/> . </p>
doc#1 Проте образ коханої <g/> , хоч того й очікує читач <g/> , так і не матеріялізується <g/> .
doc#1 <p> Таким чином <g/> , можливості народньої пісні використовувались майже адекватно оригінальній моделі <g/> , але завдяки послідовному <g/> , поступовому зміщенню образів стерлася межа між нібито справжнім дніпровським пейзажем і порівнянням <g/> , між образами природи і людей <g/> , між завжди узагальненою і дещо абстрактною на- родньою піснею та суб'єктивною ліричною поезією <g/> , де героєм є авторське « <g/> я <g/> » <g/> .
doc#1 В основі його композиції — те ж саме надання народньопісенним образам та засобам інших значень <g/> , хоча тут зміщення досягається не переходом від пляну « <g/> дійсности <g/> » до пляну порівнянь <g/> , а паралелізмом трьох образів <g/> , здавалося б <g/> , зовсім не пов'язаних між собою <g/> , — калини та явора <g/> , качки з каченятами <g/> , дівчини <g/> , що <g/> , досі не заручена <g/> , гуляє у садку <g/> .
doc#1 Якщо говорити про стилістику <g/> , то в цій трагічно спокійній ідилії Т. Шевченко « <g/> перестрибує <g/> » від одного до іншого <g/> : тут і буденний діялог <g/> , і гумористичні елементи </p><p> майже в дусі І. Котляревського <g/> , й уступи в дусі народніх пісень — звичайно <g/> , знову ж таки персоналізовані і скомпоновані за схемою багатопляновости <g/> , коли <g/> , наприклад <g/> , образ України водночас виступає як образ потойбічного Раю <g/> . </p>
doc#1 Якщо говорити про стилістику <g/> , то в цій трагічно спокійній ідилії Т. Шевченко « <g/> перестрибує <g/> » від одного до іншого <g/> : тут і буденний діялог <g/> , і гумористичні елементи </p><p> майже в дусі І. Котляревського <g/> , й уступи в дусі народніх пісень — звичайно <g/> , знову ж таки персоналізовані і скомпоновані за схемою багатопляновости <g/> , коли <g/> , наприклад <g/> , образ України водночас виступає як образ потойбічного Раю <g/> . </p>
doc#1 Образ смерти у вірші 1847 р. — це образ невблаганного косаря <g/> , що </p><p> Понад полем іде <g/> , </p><p> Не покоси кладе <g/> , </p><p> Не покоси кладе — гори <g/> . </p>
doc#1 Образ смерти у вірші 1847 р. — це образ невблаганного косаря <g/> , що </p><p> Понад полем іде <g/> , </p><p> Не покоси кладе <g/> , </p><p> Не покоси кладе — гори <g/> . </p>
doc#1 Нею продиктовані і грубо спрощені образи вірша <g/> , і його стаккатний ритм <g/> . </p>
doc#1 У Біблії образи жаху й кари знаходимо тільки у двох віршах <g/> : « <g/> Ашшур не спасе нас <g/> , не будемо їздити ми на коні <g/> , і вже не скажемо чинові рук наших <g/> : Боже наш <g/> » <g/> . </p>
doc#1 <p> Цей настрій <g/> , ці образи в жадному з віршів 1860 р. вже не воскресають <g/> .
doc#1 Він показав <g/> , як цей образ перегукується з таким самим образом у революційній проклямації Герцена <g/> , в його брошурі « <g/> Крещеная собственность <g/> » <g/> , у статтях « <g/> Колокола <g/> » <g/> , у листі до О. Герцена ( <g/> задум якого <g/> , на його погляд <g/> , виник у гуртку Миколи Чернишевського <g/> ) <g/> , в одному з віршів Миколи Некрасова 22. На цьому тлі тим знаменнішим стає факт <g/> , що якраз тепер Т. Шевченко відкинув образ сокири <g/> .
doc#1 Він показав <g/> , як цей образ перегукується з таким самим образом у революційній проклямації Герцена <g/> , в його брошурі « <g/> Крещеная собственность <g/> » <g/> , у статтях « <g/> Колокола <g/> » <g/> , у листі до О. Герцена ( <g/> задум якого <g/> , на його погляд <g/> , виник у гуртку Миколи Чернишевського <g/> ) <g/> , в одному з віршів Миколи Некрасова 22. На цьому тлі тим знаменнішим стає факт <g/> , що якраз тепер Т. Шевченко відкинув образ сокири <g/> .
doc#1 Образ <g/> , що є втіленням цього гріха <g/> , — це образ « <g/> царів <g/> » і « <g/> царят <g/> » <g/> .
doc#1 Образ <g/> , що є втіленням цього гріха <g/> , — це образ « <g/> царів <g/> » і « <g/> царят <g/> » <g/> .
doc#2 Центральний образ мужа ніби загубився серед образів тварин <g/> , - нема перспективи <g/> , як у печерному малюнку <g/> .
doc#2 « <g/> Лише в один кінець сліди <g/> » <g/> , — тут увесь образ загибелі <g/> .
doc#2 Порівняння впресовується в сам образ <g/> .
doc#2 <p> Часом « <g/> я <g/> » боязко з'являється в вірші <g/> , але дикція лишається такою ж мужньою й загальною <g/> , бо крик почуттів знову ж заступлений описом поведінки <g/> , а сам опис перенесений у майбутній час <g/> , — тонкий засіб <g/> , що зразу робить образ узагальненим <g/> , водночас не позбавляючи його глибокої індивідуальности <g/> : </p><p> За рядом днів сумних задніє </p><p> один страшний і невідкличний <g/> . </p>
doc#2 Є щось від царівни в цій дівчині <g/> , і подивіться <g/> , скільки Грації <g/> , любови й доторку ніжної іронії в цьому образі <g/> : </p><p> А царівни по одній </p><p> підіймають луки вій <g/> , </p><p> виходжають на ставок </p><p> подивитись на рибок <g/> , </p><p> на високії дуби </p><p> випускати голуби <g/> . </p>