Корпус текстів Юрія Шевельова (Шереха)
This action may take several minutes for large corpora, please wait.
doc#8 Пригадую <g/> , як майже по-дитячому радів Петров-Бер <g/> , коли <g/> , після уважних студій над Монтеск'є та іншими мислениками XVIII сторіччя <g/> , він дійшов висновку <g/> , що вже там « <g/> лежить увесь Маркс <g/> » <g/> . </p>
doc#15 - Ю. Ш. <g/> ] відсутні в газетній <g/> , так званій діловій і науковій мові XVIII ст <g/> .
doc#80 <p> Якщо справді вихідною точкою для Домонтовича був роман Карко <g/> , можна думати <g/> , що працю над темою про Війона автор почав ще в тридцятих роках <g/> , коли підкреслення клясових контрастів було модою й вимогою <g/> , як це виразно відбилося в повісті про Бабефа « <g/> Напередодні <g/> » <g/> , де Гротесково опрацьовані деталі побуту XVIII століття — вони були такими вже в « <g/> Розмовах Екегартових з Карлом Ґоцці <g/> » — створюють переконливе часове тло <g/> , але це тло розривається час від часу надокучливим коментарем автора про соціяльні противенства <g/> , упередженим розподілом фарб на темні й світлі і навіть зовсім уже анахронічними цитатами з Маркса <g/> , на зразок <g/> : « <g/> Батьківщина <g/> ?
doc#15 Саме тому ми і знайдемо далеко частіше і цікавіше використання називних речень <g/> , приміром <g/> , у Шевченка <g/> , ніж у деяких російських поетів XVIII сторіччя <g/> , хоч би у Ломоносова або Сумарокова <g/> , не зважаючи на те <g/> , що останні жили і творили задовго до Шевченка <g/> .
doc#52 За тридцять років поселення в нових країнах еміграція <g/> , що гордовито називала себе політичною <g/> , спромоглася повторити польонізаційні процеси XVI —XVII сторіч і русифікаційні процеси XVIII сторіччя з швидкістю <g/> , гідною атомової доби <g/> .
doc#18 Переборення цієї концепції приходить у кризі <g/> , що знаходить свій найвищий вираз у кінцівці розділу XVIII <g/> , — « <g/> Одурив нас Єгова <g/> !
doc#80 <p> Крупницький <g/> : « <g/> Саме в 30-х роках XVIII ст <g/> .
doc#84 те <g/> , що ця система життя ніколи не повернеться <g/> . </p><p> Про французьку еміграцію на рубежі XVIII і XIX сторіч говорили <g/> , що вона нічого не зрозуміла і нічого не навчилася <g/> .
doc#45 В автобіографічному листі до Адольфа Патери ( <g/> 1886 <g/> ) він пише <g/> : « <g/> По происхождению с отцовской и материнской сторони я принадлежу к тому меньшинству Малороссийского козачества <g/> , которое в течение XVIII века получило права Российского дворянства <g/> " ( <g/> Лешка 56 <g/> ) <g/> ; " <g/> В раннем детстве подолгу живал на другом хуторе <g/> …
doc#53 Свою автобіографію він починав словами <g/> : « <g/> По происхождению с отцовской и материнской сторон я принадлежу к тому меньшинству Малороссийского козачества <g/> , которое в течение XVIII века получило права Российского дворянства <g/> » <g/> , А кінчав він </p><p> свою автобіографію так <g/> : « <g/> Обстоятельствами моей жизни условлено то <g/> , что при научных моих занятиях исходною точкою моею <g/> , многим заметною <g/> , иногда незаметною для других был малороссийский язык и Малорусская народная словесность <g/> .
doc#0 Четвертий — про нього можна б і не казати <g/> , бо на Україні він ніколи своїм і опереним не був <g/> , пробував його прищепити Петербург у XVIII — XIX сторіччі <g/> , а тепер пропонує прищепити Київ <g/> , про наслідки говорити тут рано <g/> , суть цього шляху — пересічність і добробут <g/> . </p>
doc#9 <p> Ця чернігівська традиція української літературної мови не згасла одночасно з ліквідацією Гетьманщини <g/> , а плекалася або давалася взнаки протягом усього XVIII <g/> , а почасти й на початку XIX ст <g/> .
doc#73 Дарма <g/> , що ці закони доби <g/> , як їх у новелі трактує Орлик <g/> , витримані досить тонко в дусі механістичних уявлень XVIII сторіччя <g/> , не трудно в поставі проблеми розпізнати її зв'язки з нашою сучасністю <g/> , проблеми українського провінціялізму <g/> .
doc#40 Ось що пише з цього приводу французький філософ XVIII ст <g/> .
doc#71 і навіть більшої частини XVIII cт <g/> .
doc#80 <p> Обидва інші оповідання <g/> , з української історії XVII і XVIII століть <g/> , розгортають звичайну в Домонтовича тему місця людини в історичному процесі <g/> , але на додаток до цього вони гостро ставлять тему зради і кари <g/> , якої перед тим ми в Домонтовича не знаходимо <g/> .
doc#53 Розсіяні тут і там composita <g/> , здебільшого скальковані з грецького <g/> , дещо підносять загальний тон <g/> , але не настільки <g/> , щоб відірвати виклад від того <g/> , що в українській мові й літературі XVI — XVIII ст <g/> .