Корпус текстів Юрія Шевельова (Шереха)
This action may take several minutes for large corpora, please wait.
doc#30 <p> Коли мені дихається трохи вільніш <g/> , опрацьовую свої тритомно-спогади ( <g/> це не тритомник <g/> , що є <g/> , а той <g/> , що мав би бути7 <g/> ) <g/> .
doc#10 Від 1 жовтня 1918 р. Ганцова прикомандировується до молодої катедри української мови в Київському університеті ( <g/> це була доба Гетьманату <g/> ) <g/> , а далі <g/> , як ми вже бачили <g/> , майже від заснування Української Академії Наук Ганцов зв'язує своє життя й діяльність з цією інституцією <g/> .
doc#12 е <g/> ) <g/> , Єє ( <g/> йе <g/> ) <g/> , Жж ( <g/> же <g/> ) <g/> , Зз ( <g/> зе <g/> ) <g/> , Ии ( <g/> и <g/> ) <g/> , Іі ( <g/> і <g/> ) <g/> , Її ( <g/> йі <g/> ) <g/> , Йй ( <g/> йот <g/> ) <g/> , Кк ( <g/> ка <g/> ) <g/> , Лл ( <g/> ель <g/> ) <g/> , Мм ( <g/> ем <g/> ) <g/> , Нн ( <g/> єн <g/> ) <g/> , Оо ( <g/> о <g/> ) <g/> , Пп ( <g/> пе <g/> ) <g/> , Рр ( <g/> ер <g/> ) <g/> , Сс ( <g/> ес <g/> ) <g/> , Тт ( <g/> те <g/> ) <g/> , Уу ( <g/> у <g/> ) <g/> , Фф ( <g/> еф <g/> ) <g/> , Хх ( <g/> ха <g/> ) <g/> , Цц ( <g/> це <g/> ) <g/> , Чч ( <g/> че <g/> , або ча <g/> ) <g/> , Шш ( <g/> ше <g/> , або ша <g/> ) <g/> , Щщ ( <g/> шче <g/> , або шча <g/> ) <g/> , Юю ( <g/> йу <g/> ) <g/> , Яя ( <g/> йа <g/> ) <g/> , Ьь ( <g/> знак м'якшення <g/> ) <g/> . </p>
doc#72 Винниченко ( <g/> 3. 309 <g/> ) <g/> : “ <g/> Фактично ж заводиться мова руська <g/> , нею провадиться все діловодство <g/> , нею говорить увесь уряд <g/> , українська ж висміюється й називається “ <g/> собачою <g/> ” ( <g/> це про 1919 р. <g/> ) <g/> .
doc#40 ) це слово вже наближається до прийменників <g/> , бо <g/> , мабуть <g/> , керує давальним відмінком іменника щастю ( <g/> хоч є ще певне вагання <g/> , куди належить цей іменник <g/> : до слова назустріч чи до виходим <g/> ) <g/> ; але вже жадного сумніву нема <g/> , що це прийменник у реченні « <g/> Обізвався до неї парубок Петро <g/> , йдучи назустріч їй <g/> » ( <g/> Кв <g/> .
doc#36 ) Від « <g/> Вертаються з похорону Христа <g/> » ( <g/> 1859 <g/> ) до останньої картини « <g/> Розп'яття <g/> » ( <g/> 1894 <g/> ) це <g/> , тематично <g/> , один цикл <g/> , результат одержимости <g/> , що не відпускала мистця тридцять п'ять років <g/> .
doc#28 Правда <g/> , в суті своїй концепції ці нескладні — це ідея вічної перемоги праці — </p><p> І вічна праця все <g/> , що здобувалось <g/> , </p><p> Людині знову віддає у дар <g/> , </p><p> ( <g/> « <g/> Різьбарі <g/> » <g/> ) </p><p> це концепція мистецтва <g/> , вищого за життя <g/> , бо єдино вічного — </p><p> Смерть не мине <g/> , і ти загинеш сам <g/> , </p><p> Та безліч раз зійдуть твої творіння <g/> . </p>
doc#55 У правописі ( <g/> і в нормалізації вимови <g/> ) це переключення <g/> , отже <g/> , відбулося в роках 1893—1969 <g/> , протягом приблизно 75 років <g/> . </p>
doc#40 п. <g/> ) це ще іменник з прийменником <g/> , бо воля тут ще має своє первісне значення і між по і волі може стояти якесь слово типу прикметника <g/> , напр <g/> .
doc#65 Мовою передреволюційних більшовиків ( <g/> мене ж таки навчано історії партії <g/> ) це звалося використання можливостей легальної преси <g/> . </p>
doc#76 Відомі слова Струве <g/> : « <g/> Якщо інтелігентська " <g/> українська <g/> " ідея вдарить у народний ґрунт і запалить його своїм " <g/> українством <g/> " <g/> , це загрожуватиме величезним і нечуваним розколом у російській нації <g/> » ( <g/> Струве <g/> , 85. Лапки в середині цитати належать Струве <g/> ) <g/> . </p>
doc#27 На самій Україні <g/> , після років навчання й учителювання ( <g/> останнє в роках 1836—1839 і знову 1843—1845 <g/> ) <g/> , це то мандри по маєтках приятелів <g/> , то придбання хутора <g/> , одного <g/> , другого <g/> , третього <g/> : Заріг- Баївщина <g/> , Піддубень <g/> , Мотронівка-Ганнина Пустинь <g/> .
doc#16 Звичайно <g/> , це було для руху вельми некорисно <g/> , це перешкоджало його поширенню ( <g/> чого особливо переконалися ортодоксальні вісниківці <g/> , коли вони в роки війни зіткнулися з стіною нерозуміння в українців на схід від Збруча <g/> , з чого тепер постають у різних варіянтах чудернацькі « <g/> теорії <g/> » про особливу якусь природу українців-« <g/> східняків <g/> » <g/> ) <g/> , це робило його непевним себе і хитким <g/> , це обмежувало його й змушувало шкутильгати <g/> .
doc#28 Це поезія перетворює « <g/> горя людського гіркий полин <g/> » « <g/> на мед Гімета <g/> » ( <g/> « <g/> Хірон <g/> » <g/> ) <g/> , це вона забезпечує безсмертність минулому <g/> , яке « <g/> рука історії між труни <g/> » волоче <g/> , « <g/> де сплять усіх віків ілюзії й корони <g/> » ( <g/> « <g/> Верґілій <g/> » <g/> ) <g/> ; і найкращим клейнодом Елію Ламії здається « <g/> автограф двох Горацієвих од <g/> » ( <g/> « <g/> Елій Ламія <g/> » <g/> ) <g/> , Тільки краса – зцілюще в цьому світі <g/> , тільки вона дає забути « <g/> безмір мук і горя <g/> » ( <g/> « <g/> Навсікая <g/> » <g/> ) <g/> , </p><p> Звідси йде в поезії Зерова той потужний струмінь літературщини <g/> , за який Дм <g/> .
doc#40 : Я взяв свою річ ( <g/> = річ <g/> , що належить мені <g/> ) <g/> , ти взяв свою річ ( <g/> = річ <g/> , що належить тобі <g/> ) <g/> , це виготовляється селянами за свої гроші ( <g/> = за гроші селян <g/> ) <g/> .
doc#27 Якщо виключимо роки заслання в Тулі <g/> , 1847—1850 <g/> , це суцільні метання між Україною <g/> , Петербурґом і закордоном <g/> .
doc#94 супроти людини з речами <g/> . Всевладність держави і безвладність людини <g/> . </p><p> Пізніше <g/> , 1896 <g/> , це зформулює Леся Українка ( <g/> « <g/> Товаришці на спомин <g/> » <g/> ) <g/> : </p><p> Ми навіть власної не
doc#40 те <g/> , що говорилося про невживання останнього в непрямих питаннях — § 29 <g/> , це бо прямо суперечить інтонаційній ролі цього розділового знаку <g/> ) <g/> .
doc#40 : « <g/> E <g/> , це вже дурне <g/> » ( <g/> Гол <g/> .
doc#81 Завжди готовий прислужитися « <g/> братам-великоукраїнцям <g/> » <g/> , це він розшукував людей пера і зводив з Петровим <g/> .