Корпус текстів Юрія Шевельова (Шереха)
This action may take several minutes for large corpora, please wait.
doc#10 <p> Тепер Ганцов каже <g/> , що розбіжність південно- і північноукраїнських говірок “ <g/> сягає найдавнішої доби в житті південної групи східньослов'янських племен <g/> ” ( <g/> 5 <g/> , 89 <g/> ) <g/> , що між ними є “ <g/> споконвічна відмінність <g/> ” <g/> , яка до речі знаходить свою відповідність в антропологічній відмінності північного українця від південного ( <g/> 5 <g/> , 131 <g/> ) <g/> , і що ця відмінність найглибша з усіх можливих <g/> , бо охоплює “ <g/> квантитативно-акцентологічну систему <g/> ” <g/> , яка визначає собою ввесь фонетичний розвиток мови <g/> .
doc#10 27 <g/> ) в усіх своїх провідних спостереженнях потвердили те <g/> , що Ганцов установив за даними діалектології <g/> .
doc#10 <p> Головною хибою системи історичної діалектології Ганцова одначе лишилося те <g/> , що він не наважився послідовно застосувати ним відкритий факт двокореневости української мови <g/> , тримаючися тези про те <g/> , ніби розвиток головних фонетичних процесів мусів іти однозгідно в усіх українських говірках <g/> .
doc#10 З усіх мовознавців-україністів 20-их років Курило була найбільше зацікавлена питаннями загальної фонетики й фонології <g/> .
doc#10 Назву з них такі <g/> , як вимога в чужих словах вимовляти ( <g/> й писати <g/> ) завжди и <g/> , за народною вимовою давніше позичених слів типу універсал <g/> , министер ( <g/> 3 <g/> , 169 <g/> ) <g/> ; спроба заборонити дієприкметники на -лий і великою мірою звести пасивні дієприкметники на -ний <g/> , -тий до ролі прикметників ( <g/> 5 <g/> , 20 <g/> , 24 <g/> , 2516 <g/> ) <g/> ; спроба відновити сполуку дієприслівника з дієсловом за допомогою сполучника та ( <g/> типу <g/> : Увійшовши <g/> , та став <g/> , — 5 <g/> , 33 <g/> ) <g/> ; спроба заборонити дієслова було й буде та орудний відмінок дійової особи в усіх випадках при безособових присудках на -но <g/> , -то ( <g/> 5 <g/> , 35 <g/> ) <g/> ; спроба обмежити <g/> , а то й зовсім усунути родовий відмінок приналежности іменників ( <g/> 5 <g/> , 99 <g/> ) <g/> ; порада вживати <g/> ; і позитивні сполуки однакових частин мови ( <g/> типу <g/> : куми- побратими <g/> , визнати-вимовити — 5 <g/> , 131 <g/> ) <g/> ; спроба відновити двоїну ( <g/> 5 <g/> , 97 <g/> ) <g/> . </p>
doc#10 Курило культивує записи і <g/> , з другого боку <g/> , використання матеріалу записів для історично-лінгвістичних реконструкцій <g/> , — але традиційний середній етап — послідовний опис-перелік усіх чи всіх головних рис окремої говірки <g/> , — цей етап найменше для неї цікавий <g/> .
doc#10 Ширячися звідти на північ <g/> , зміна ця справді мога прищеплюватися не в усіх категоріях слів <g/> , а — в умовах взаємодії з польською мовою —в тих словах <g/> , де польська мова мала ȩ. Одначе і тут вплив цей був взаємний <g/> , бо як показують новіші досліди27 <g/> ) <g/> , самі польські діялекти в цих випадках утрачали — під українським <g/> , мабуть <g/> , впливом — носовість так що обидві мови </p><p> діставали в наслідок вирівнювання <g/> , створеного відмінними процесами <g/> , той самий наслідок — ‘е. Може постати питання про те <g/> , чому ж у гуцульських говірках 'а >'е. Наскільки нам взагалі приступні причини цього явища <g/> , я б шукав їх радше в балкансько-українських мовних зв'язках <g/> ,
doc#10 У зв'язку з цим Курило згадує вже про фонеми в розумінні Бодуена де Куртене ( <g/> 535 <g/> ) <g/> , хоч загалом воліє ще говорити про звук <g/> , а не фонему <g/> , але “ як суму усіх тих звукових відтінків <g/> , що в нашій уяві об'єднана однією психофонетичною одиницею <g/> ” <g/> .
doc#12 <p> Крім того <g/> , ш пишемо в усіх відприслівникових прикметниках <g/> , напр <g/> .
doc#14 Тим то всі ці спричинені війною апокаліптизми й передбачення кінця людства виросли з перспективи <g/> , що її можна було б схарактеризувати перифразою слів одного поета — цвях у моєму чоботі Грандіозніший від усіх трагедій Ґете <g/> , — а так схарактеризувавши <g/> , лишити дрібним епігонам <g/> , починаючи від Орвелів і Кестлерів і кінчаючи тим <g/> , що вище були згадані <g/> . </p>
doc#14 <p> Книга тривань побудована з усіх поглядів не на пласкому екрані <g/> .
doc#15 У рецензії на синтаксу латинської мови 0. Ірані він писав <g/> : </p><p> Основу іменного речення становить просте називання речі <g/> , що випливає в думці мовця <g/> , а тому основною формою іменного речення є номінатив <g/> ; і номінативне речення справді найчисленніше в усіх мовах <g/> , не тільки в латині <g/> . </p>
doc#15 У цілковитій відповідності до назви речення він уважає <g/> , що в іменних номінативних реченнях <g/> , як і в усіх одноелементних реченнях взагалі <g/> , " <g/> головний член [ <g/> …
doc#15 Значить <g/> , це діло було найкраще з усіх <g/> . </p>
doc#15 <p> Цілком аналогічний приклад ( <g/> тільки не в минулому часі <g/> ) <g/> : </p><p> Хоч і навернеться який проїзжающий <g/> , він усіх повигонить <g/> , п'є <g/> , гуляє <g/> , </p><p> музика та співи <g/> : пляшки <g/> , вікна б'є. </p><p> ( <g/> Г. Квітка-Основ'яненко <g/> , « <g/> Козир-дівка <g/> » <g/> ) </p><p> Особливо цікаве використання називних речень у Шевченка <g/> .
doc#15 <p> Ставок <g/> , гребелька і вітряк </p><p> З-за гаю крилами махає </p><p> ( <g/> « <g/> Ми в купочці колись росли <g/> » <g/> ) </p><p> В усіх цих прикладах помітно <g/> , як ряд членів простого речення переростає в складне речення <g/> , в даному випадку складносурядне <g/> , і як називні речення оформлюються як речення саме на місці зламу простого речення <g/> , і переходу його в складне <g/> .
doc#15 Після були багаті стоїть двокрапка <g/> , хоч вона <g/> , мабуть <g/> , не Шевченкова ( <g/> вона є не в усіх виданнях <g/> ) <g/> , та все ж вона вмотивована <g/> : ми читаємо далі перелік тих предметів <g/> , що становлять багатство князя і княгині <g/> .
doc#15 Сучасна розмовна мова <g/> , як і архаїчна мова <g/> , в усіх її жанрах легко й охоче припускає в таких випадках уживання іменника не в непрямому відмінку з прийменником <g/> , а в називному <g/> , через що він набирає відносної самостійно- сти <g/> .
doc#15 Щождо елементів значення підмета <g/> , то вони випливають не тільки з походження тих називних відмінків <g/> , яке вказує на їх колишню безпосередньо підметову функцію в багатьох ( <g/> але не в усіх <g/> ) випадках <g/> , а і з того <g/> , що граматично незалежний називний відмінок не може не наближатися до ролі підмета в нашому сучасному логіко- граматичному сприйнятті <g/> , вихованому на номінативно-двоелементній структурі речення <g/> .
doc#16 І далі <g/> : чому Донцов не помітив усіх інших наведених у Юрія Косача прізвищ <g/> ?