Корпус текстів Юрія Шевельова (Шереха)
This action may take several minutes for large corpora, please wait.
doc#81 Василь Іванович <g/> , дядя Вася <g/> , як його часом звали <g/> , вмів жити з людьми <g/> , щиро й невимушено прокладаючи шлях до їхнього серця то своєю балакучістю <g/> , то жартом і легким глузом <g/> , але <g/> , бувши добрим і « <g/> своїм <g/> » мало не з кожним <g/> , він ставав справжнім другом тим <g/> , кого вважав за здібніших і тому виділяв <g/> .
doc#15 Коли відкинути перебільшення ролі афективности і розміру відстані між логічним і афективним у мові <g/> , перебільшення <g/> , властиве всій системі поглядів Баллі <g/> , то ці його твердження можна прийняти <g/> .
doc#56 Навіть коли часом елементи метафори з'являться <g/> , головним лишається техніка метонімії <g/> : </p><p> Коли б зібрати зуби всі <g/> , що були повибивані в застінках большевицьких <g/> , то можна було б з'їсти цілий світ і закусити сонцем з апетитом молодої кицьки <g/> . </p>
doc#73 <p> Щодо борців <g/> , то і вони виведені в романі <g/> , передусім в особі Серафіма Кармаліти <g/> .
doc#52 Адже ми — більшість з нас — не були виставлені на їхні випробування <g/> , не переходили їхніх порогів <g/> , а якщо були <g/> , то не осягли їхнього рівня і <g/> , мабуть <g/> , ледве чи спроможні на це <g/> . </p>
doc#45 Якщо ця частка спадщини Потебні може претендувати на міжнародне визнання <g/> , то лише посередньо <g/> , як один з засобів повернення України в лоно модерних цивілізованих народів <g/> .
doc#102 Але що він почав писати так як треба <g/> , так як вимагається <g/> , то це його й загубило як письменника <g/> .
doc#82 Коли література не виховує <g/> , то нема чого боятися « <g/> низької <g/> » літератури <g/> .
doc#40 ) <g/> ; якби тут ужити присвійного прикметника внукова <g/> , то вийшло б <g/> , що хата належить одному внукові <g/> ; є іменники <g/> , від яких не творяться присвійні прикметники <g/> , напр <g/> .
doc#40 : « <g/> Відкинення проекту є рівнозначне із нескладенням цілого докторського іспиту <g/> » — в побутовій мові це звучало б десь приблизно так <g/> : « <g/> Якщо проект відкинули <g/> , то і докторський іспит не вважають за складений« <g/> ) ще побільшує це враження <g/> .
doc#40 Якщо можна говорити про загальну тенденцію розвитку української іменникової відміни <g/> , то це радше нахил зменшити число відмінків <g/> .
doc#40 <p> Коли при цих займенниках ( <g/> крім знову ж таки займенника чий <g/> ) стоїть прийменник <g/> , що вимагає родового <g/> , знахідного або місцевого відмінка <g/> , то він перетягає наголос на один склад ближче до початку <g/> : кого — до кого <g/> , мого — з мого <g/> , всьому — на всьому <g/> .
doc#9 Але коли приймається <g/> , що літературна мова в усьому тому <g/> , що робить її системою <g/> , збігається з системою говірки <g/> , то це — принаймні у випадку української мови <g/> , ані трохи не відповідає дійсності <g/> .
doc#46 Коли життя людини й творчість поета — суцільна гра <g/> , нічого <g/> , крім гри <g/> , то це вже життя й поезія <g/> , а не гра <g/> .
doc#1 <p> Щодо стилю <g/> , то це насамперед поезія гіперболи й метафори <g/> , що громадяться <g/> , виростають у дивовижні грона <g/> , то цілком протилежні <g/> , то на диво співзвучні у своїх образотворчих властивостях <g/> .
doc#39 А щодо грубости <g/> , то її тут і сліду нема <g/> .
doc#40 » і т. д. <g/> , то вийде <g/> , що автор звертається із своїм закликом не до всіх <g/> , а тільки до радісних <g/> . </p>
doc#40 Якщо сумарне слово стоїть попереду <g/> , а ряд іде далі <g/> , то носієм другорядної предикації бувають члени ряду <g/> , напр <g/> .
doc#62 Не втрачаймо надії <g/> ; може <g/> , як не в показах свідків <g/> , не в документах <g/> , то в щільній <g/> , прискіпливій аналізі всіх його писань і писань сучасників відкриваються сліди пристрастей ранньої молодости <g/> .
doc#9 Коли до мови прикладають правило пропорції <g/> , заявляючи <g/> , що зараз є низ і долина <g/> , то конче повинні бути прислівники і внизу <g/> , і вдолині <g/> , коли від кликати є виклик <g/> , то від звати конче мусить бути визов <g/> , коли є форма обидва і обох <g/> , то неодмінно мають бути і форми оба і обидвох'' <g/> , то цим виявляють нерозуміння або небажання розуміти живі історичні процеси формування української літературної мови — не в кабінетах <g/> , а в перебігу мінливих і часто взаємосуперечних історичних подій <g/> .