Корпус текстів Юрія Шевельова (Шереха)
This action may take several minutes for large corpora, please wait.
doc#10 <p> Активно цікавлячися іншими мовами як матеріалом для історії української мови <g/> , Курило не працювала над їх проблематикою як чимсь окремим <g/> , за винятком ( <g/> 16 <g/> ) і дуже цікавих <g/> , але принагідних думок про глибоку давність східньо- слов'янського акання в ( <g/> 18 <g/> , 144 <g/> ) <g/> , хоч вона почувала себе дома не тільки в загальній славістиці <g/> , а почасти і в романістиці <g/> , — вона не раз зіставляла українські фонетичні процеси з фонетичними процесами головних романських мов <g/> . </p>
doc#11 ПОВЕРТАЄМОСЯ ДО БУБІВ І ДО ПРОБЛЕМАТИКИ БУБАБІЗМУ </p><p> — Шановні бубабісти <g/> , дорогі мої буби-бубчики <g/> , — кажу я непевним голосом <g/> , — ви вже не зовсім те <g/> , що ви про себе думаєте <g/> .
doc#14 Вірність ідеалам — не в обкресленні кола навкруги себе <g/> , і крейдяна риса на підлозі — не протитанкові рови <g/> .
doc#16 От я беру <g/> , наприклад <g/> , статтю про МУР « <g/> Ідея чи безідейність <g/> » в лондонському « <g/> Українському кличі <g/> » 1 і читаю зовсім нові для себе речі <g/> , після яких у дужках стоїть « <g/> Листи і статті голови МУРу У. Самчука <g/> » <g/> .
doc#18 Навіщо нищити себе в пошуках далекої й недосяжної мети <g/> , — вчить їх Авірон <g/> .
doc#18 І <g/> , найголовніше <g/> , спокуси Азазелеві можуть увібрати в себе голоси <g/> , чуті Мойсеєм <g/> , але в суті речі голос Азазеля — це голос <g/> , один з голосів <g/> , душі самого Мойсея <g/> .
doc#19 За засланця поет уважав себе <g/> , і слушно <g/> , хоч заслання його не було наслідком судового вироку <g/> , як <g/> , приміром <g/> , у випадку Павла Грабовського <g/> . </p>
doc#20 Я затяг його до себе й почав частувати віршами власного виробу <g/> .
doc#20 Я аж ніяк не беруся подавати себе як представника американізму <g/> , ні в фактичному стані <g/> , ні в намірах <g/> .
doc#21 Мій “ <g/> продаж <g/> ” себе дав позитивні наслідки <g/> .
doc#21 На Бронксі в себе він поставив якесь мале горно й робив спроби кераміки <g/> .
doc#22 Якщо нема змоги змінити світ <g/> , може можна змінити себе <g/> ?
doc#22 На початку нашого століття в Богом забутому українському містечку Менделе МойхерСфорім створив свої « <g/> Мандри Веньяміна Третього <g/> » <g/> , трагікомічну епопею вбогого жида <g/> , людини без професії <g/> , майна й соціального становища <g/> , що в умовах ґетта царських часів уявила себе спадкоємцем величі й слави ветхозавітних жидівських царів <g/> .
doc#23 Чужий <g/> , гіркий <g/> , марний <g/> , лютий <g/> , темний <g/> , злий <g/> , смутний <g/> , тяжкий <g/> , журливий <g/> , безумний <g/> , понурий <g/> , нудний <g/> , сумний <g/> , жалісливий — ці епітети поет залюбки прикладає до себе і до довкілля <g/> .
doc#23 Про що б ці поети не писали <g/> , вони пишуть про себе <g/> , і є в них тільки один герой — їхнє я. Відмінність Петренка — передусім у живих зв'язках з фолкльором <g/> , але ці зв'язки не були зовсім чужі ані Козлову <g/> , ані Бенедіктову13. </p><p> Романтика загальників не почалася одначе ні Козловим <g/> , ні Бенедіктовим <g/> .
doc#24 <p> Він даний уже у вступному « <g/> Слові перед завісою <g/> » <g/> , даний як незмірне багатство ліній <g/> , фарб і структур <g/> , як зміст величезного багатства вмістів — від зеленого кольору цілини <g/> , через розбризк сірих плямок буденщини і чорну лінеарність напружених працею жил до свого апогею <g/> , до червоного кольору <g/> , « <g/> що так владно панує на нашому пано <g/> » <g/> , що викликає найбільшу екстазу автора і вже з себе виділяє все багатство додаткових тонів — смарагдових <g/> , фіялково-білих <g/> , аквамаринних <g/> , сріблястих і сили інших <g/> .
doc#24 Це апотеоза людини <g/> , що опанувала сама себе <g/> , апотеоза дорослої <g/> , мужньої людини <g/> , що не сліпо йде за своїми почуттями <g/> , а в техніці <g/> , в точності <g/> , в суворому розрахунку спляновує їх на організацію життя <g/> , на скорення пасивно-улягаючої матерії природи <g/> , в найвищому своєму вияві і в найвищій синтезі з силами природи — в будуванні <g/> .
doc#24 Діялектика протиріч <g/> , рух настрою й думки — від невиразного творчого неспокою в « <g/> Сольо неприкаяної лірики <g/> » через спостереження страждань жінки з цвинтаря в « <g/> Мелодрамі <g/> » до знайдення себе в єднанні з українським степом ( <g/> « <g/> Mystère profane <g/> » <g/> ) <g/> , до переборення всього пасивного <g/> , кволого <g/> , прогнилого ( <g/> « <g/> Сеанс індійського Гастролера <g/> » <g/> ) — йдуть однією лінією кристалізації характеру й настрою нового <g/> , свідомого себе і свого місця в житті українського інтелігента <g/> .
doc#24 І коли в кінці твору жінка з цвинтаря знаходить себе в новому потужному коханні <g/> , знаходить себе через емоцію <g/> , через потужне почуття <g/> , то і автор знаходить себе через кристалізацію свого світосприймання в міцний і продуманий світогляд <g/> .
doc#24 Монументальність синкретичної форми <g/> , пройнятої буянням духу <g/> , що рветься в високості і водночас скоряє себе в суті справи цілком конструктивному і навіть обрахованому плянові — коли так визначити стиль середньовічної Готики <g/> , то « <g/> Вертеп <g/> » усією своєю будовою нагадає нам ґотичний собор <g/> .