Корпус текстів Юрія Шевельова (Шереха)
This action may take several minutes for large corpora, please wait.
doc#6 <p> Академічне малярство дотримувалося засади композиційно збалансованої картини <g/> , що має свій центр і периферію і що становить виразну закінчену в собі композиційну єдність <g/> .
doc#7 Ось перша половина вірша <g/> : </p><p> Цей звід — це дерево <g/> : при ньому Не гомін слав свій шлях <g/> , </p><p> Немов би спогад і знайому Веселість на устах </p><p> Він ще про весну неодцвітну В щедроті віт підняв І світлом галяви привіт нам Зігрів і розхмар дня <g/> . </p>
doc#7 <p> Отже <g/> : « <g/> Не гомін слав свій шлях <g/> » <g/> .
doc#9 А суть саме в цих загальних висновках <g/> , бо твердження про мішану східно-західну основу нашої нової літературної мови збиває наскоки на цю мову і « <g/> східняків <g/> » <g/> , коли вони обурюються західним характером якого-небудь слова або звороту <g/> , прийнятого в літературній мові <g/> , і галичан <g/> , коли вони заявляють <g/> , що літературна мова незрозуміла якимись елементами комусь із них через свій <g/> , мовляв <g/> , східний характер <g/> . </p>
doc#9 »3 </p><p> І далі Олена Пчілка подає свій погляд на позичання з чужих мов взагалі і на стосунки української мови з польською зокрема <g/> : « <g/> З другого боку <g/> , коли здибується у чужій літературі слово <g/> , котре нічим не противить ні лексичному складові <g/> , ні фонетичній вимові нашій настільки <g/> , що зовсім має подобу нашого українського слова <g/> , — тільки ще не ужитого в нашім письмі <g/> , — для чого ж би мали ми цуратись його <g/> ?
doc#9 Микола Зеров писав <g/> , що П. Филипович « <g/> виявив <g/> , що слова <g/> , які в свій час уважано за неологізми Старицького <g/> , знаходяться в галицьких словниках того часу <g/> .
doc#9 воздух <g/> : « <g/> Воздух свій мені задушним стався <g/> » ( <g/> 157 <g/> ; Грін <g/> .
doc#9 ) як свій партійний орган і популярну часопись для народу " <g/> Селянин <g/> " ( <g/> 1903-1905 рр <g/> .
doc#9 У галичан є чимало гарних форм <g/> , яких нам не стає — чому ж з них не скористуватися <g/> »3. І <g/> , остаточно ставлячи всі крапки над і <g/> , Б. Грінченко так формулює тепер свій мовний ідеал <g/> : « <g/> Мова тоді тільки буде і найкращою і найзрозумілішою <g/> , коли в основі її буде народна мова наддніпрянської України з потрібними додатками з народної мови буковинців та галичан <g/> »4. </p><p> Таким чином <g/> , тепер Б. Грінченко визнає і доконечність галицької пайки в літературній мові <g/> , а отже <g/> , діялектну многоосновність літературної мови <g/> , і участь у літературній мові штучно створюваного елементу ( <g/> складені в народному дусі слова <g/> ) <g/> , обстоюючи тільки чистоту мови від чужомовних впливів і домішок <g/> .
doc#9 Але сполучати загальноприйняту основу української літературної мови з тими галицькими мовними елементами <g/> , які йому здавалися доцільними <g/> , потрібними <g/> , чимсь цінними <g/> , він <g/> , очевидно <g/> , вважав за свій обов'язок письменника й українського громадянина <g/> .
doc#9 вважала на свій урок <g/> » — С. 358 <g/> ; рос <g/> .
doc#9 <p> Ось ще кілька прикладів такої мимовільної вульгаризації в мові <g/> , позасвідомого і недоречного відгомону « <g/> котляревщини <g/> » або <g/> , в кращому випадку <g/> , невиправданої примітивізації « <g/> під селянське <g/> » <g/> : « <g/> В здоровому високому залі серед здорових дзеркал <g/> » ( <g/> С. 162 <g/> ) <g/> ; « <g/> Шуміла верба й перебаранчала їй читати <g/> » ( <g/> С. 200 <g/> ) <g/> ; « <g/> Дорога пошилась у гущавину <g/> » ( <g/> С. 229 <g/> ) <g/> ; « <g/> Почав неначе стогнати <g/> , втиривши очі в стелю <g/> » ( <g/> С. 306 <g/> ) <g/> ; « <g/> Вона бурхнула й собі рому в свій стакан <g/> » ( <g/> С. 354 <g/> ) <g/> .
doc#9 Тут знаходять свій початок ті факти <g/> , що стали за основу загальнопоширеної тези про полтавську ( <g/> і київську <g/> ) основу нової української літературної мови <g/> , себто мови від часів Котляревського <g/> . </p>
doc#9 <p> Часто повторювані формули легко втрачають свій зміст і стають порожнім загальником <g/> , відірваним від фактів <g/> .
doc#10 <p> Сама тема <g/> , мабуть <g/> , уже тоді не надто цікавила Ганцова <g/> , бо він не намагається вичерпати свій матеріал <g/> , хоч і студіює його ґрунтовно <g/> .
doc#11 Таж подавач заяви на візу — свій <g/> .
doc#12 : не п'ять <g/> , не свій <g/> , не двічі <g/> , не по-нашому <g/> , не треба <g/> , не коло <g/> … </p>
doc#13 Так ритми « <g/> Чорної Долини <g/> » дістали свій перший диплом на право називатися поезією <g/> .
doc#15 <p> Щодо генези й еволюції називних речень <g/> , то Пєшковський не дає ніяких конкретних вказівок <g/> , обмежуючися на загальному формулюванні <g/> ; </p><p> Такий називний уже хоч би через зв'язок свій з жестом слід уважати за найпримітивніший і найдавніший [ <g/> …
doc#15 І Ріс <g/> , і Булаховський послідовно пов'язують свій погляд на вузькість сфери їх уживання з поглядом на недавнє їх постання <g/> .