Корпус текстів Юрія Шевельова (Шереха)
This action may take several minutes for large corpora, please wait.
doc#9 Тільки мовець <g/> , що не говорить по-російськи <g/> , може елімінувати з мови русизми <g/> , тільки мовець <g/> , що не говорить по-польськи <g/> , може вилучати з мови польонізми <g/> , або <g/> , кажучи це саме словами самого А. Кримського <g/> : « <g/> Україна може служити міркою " <g/> польонізмів <g/> " ( <g/> а Галичина з свого боку міркою квазімоскалізмів <g/> ) »1. Отже <g/> , з цього погляду якісь слова типу дощенту <g/> , принаймні <g/> , плентатися або поренчата практично <g/> , з погляду конкретної мовної політики не є польонізми <g/> , бо їх уживає як свої уся Велика Україна <g/> , хоч мовознавець легко відзначить незаперечні зовнішні ознаки польського походження в них <g/> , а двомовний ( <g/> українською і польською мовою <g/> ) галичанин постійно відчуватиме їхнє польське походження <g/> . </p>
doc#9 Що ця позиція була в Б. Грінченка органічною <g/> , а не тільки декляративною або накинутою <g/> , доводить склад словника <g/> , редагування й видання якого саме в цей час ( <g/> словник виданий 1907 року <g/> ) закінчував Б. Грінченко <g/> .
doc#9 <p> До цього треба додати численні випадки вживання з двох можливих варіантів — галицького чи східноукраїнського — саме першого для понять <g/> , які хоч і не становлять безпосередньо побутової лексики <g/> , але дуже часто трапляються в щоденному мовному ужитку кожного <g/> .
doc#9 Та ж не те саме штучний і робляний <g/> , попит і запит <g/> , злочинець і лиходій <g/> , брудний і нечистий <g/> , образа і кривда <g/> .
doc#10 Ганцов спершу просто додає до них четверту групу ( <g/> 4 <g/> , 11 <g/> ) <g/> ; далі він виступає з твердженням про 5 груп <g/> , уважаючи <g/> , очевидно <g/> , білоруську мову теж за первісну <g/> : “ <g/> Отже <g/> , попри все <g/> , ми мусимо розрізняти на східнослов'янському грунті принаймні п'ять первісних говіркових груп <g/> , а саме <g/> : північноросійську <g/> , південноросійську <g/> , білоруську <g/> , північносхідну українську <g/> , або поліську <g/> , і південно-західну українську <g/> ” ( <g/> 12 <g/> , III <g/> , 216 <g/> ) <g/> .
doc#10 Єдине індивідуальне в цій програмі — підкреслення ваги діялектології саме для історії мови <g/> , послідовний вгляд у діалектні факти очима історика мови <g/> .
doc#10 ) <g/> , але треба сказати <g/> , що найближче до розв'язання проблеми підійшла Курило <g/> , — і це почасти саме тому <g/> , що в Хоробричах їй пощастило спостерегти постання дисимілятивного акання в самому перебігу <g/> .
doc#10 Зокрема <g/> , цей факт кидає дещо нового світла й на розвиток о <g/> , е в закритих складах <g/> , бо саме від цієї межі починається на захід спад різниці в силі вимови наголошених і ненаголошених складів <g/> . </p>
doc#10 Те саме не завжди виразно зформульоване намацування шляху до фонологічної настанови проявилося і в відкиданні спроби Форкгаммера збудувати універсальну <g/> , всесвітню звукову систему поза межами окремих мов ( <g/> 542 <g/> ) <g/> . </p>
doc#11 <p> І це так <g/> , саме так <g/> , хоч ми у Венеції <g/> , а не в Києві <g/> , хоч рацію мав Андрухович <g/> , що ми не переступили ще Альпи <g/> , та де там Альпи <g/> , ми ще таки нівроку мізерненького срібнолентого Сяну ще не перебрели <g/> , а там же й Одра <g/> , і Ельба <g/> , і Райн <g/> , — а все-таки хорал із « <g/> Золотого гомону <g/> » в наших вухах <g/> , дарма що бубабівські огирі сексують з Адою Цитриною <g/> , і то при співпраці баварських уже трохи захеканих цапів <g/> . </p>
doc#12 <p> Б. Чергування е—о. </p><p> 1. Пістя шелесних звуків ж <g/> , ч <g/> , ш <g/> , щ <g/> , дж і після й е чергується з о. Нормально о з'являється тоді <g/> , коли в наступному складі стояв голосний <g/> , веред яким приголосний не пом'якшувався <g/> , а саме а <g/> , о <g/> , у <g/> , и ( <g/> з старого ы <g/> ) <g/> , -ъ. Перед іншими складами зберігається е <g/> , надр <g/> .
doc#12 <p> 6. У всіх інших випадках чуже і відтворюємо українським і <g/> , а саме <g/> : </p><p> а <g/> ) на початку слів <g/> , напр <g/> .
doc#12 <p> Але в словах давно позичених <g/> , переважно через посередництво церкви <g/> , відтворюємо ету літерами и <g/> , і <g/> , а саме <g/> : алілуя <g/> , клір <g/> , мінея <g/> , митрополит <g/> , псалтир <g/> , скіпетр <g/> , Ірод <g/> . </p>
doc#15 <p> Щоб розв'язати цю явну суперечність <g/> , Ріс удається до твердження <g/> , що слово збагачується тут до ступеня речення не мовно <g/> , і навіть не в мислі мовця <g/> , а тільки в сприйнятті слухача ( <g/> або читача <g/> ) <g/> , який " <g/> здобуває з супровідних обставин потрібне для того <g/> , щоб змогти вивести [ <g/> herauslesen <g/> ] повідомлення з голого уявлення <g/> " <g/> ; " <g/> це саме слухач є той <g/> , хто в переданому значенні слова знаходить зміст речення <g/> , вкладає його в почуте або прочитане [ <g/> hineinhört oder herausliest <g/> ] " <g/> .
doc#15 ) мовець виголошує це слово з значенням речення <g/> , то саме розраховуючи на те <g/> , що слухач доповнить його в сприйнятті <g/> .
doc#15 Це пояснюється і тим <g/> , що природа і генеза вказівних номінативних речень і того <g/> , що Пєшковський іменує називними номінативними реченнями <g/> , набагато прозоріші <g/> , і тим <g/> , що саме екзистенціяльні речення - і <g/> , на нашу думку <g/> , тільки вони - і заслуговують повністю на назву називних речень <g/> , бо лише в них з цілковитою рельєфністю і чіткістю виявляється суть даної синтаксичної конструкції <g/> . </p>
doc#15 Ці уявлення </p><p> такі чіткі <g/> , що ми саме так насамперед мислимо собі називні речення <g/> .
doc#15 Тим часом саме проміжні випадки <g/> , випадки <g/> , що вагаються між неповними і називними реченнями <g/> , можуть особливо допомогти при характеристиці називних речень <g/> . </p>
doc#15 <p> Ставок <g/> , гребелька і вітряк </p><p> З-за гаю крилами махає </p><p> ( <g/> « <g/> Ми в купочці колись росли <g/> » <g/> ) </p><p> В усіх цих прикладах помітно <g/> , як ряд членів простого речення переростає в складне речення <g/> , в даному випадку складносурядне <g/> , і як називні речення оформлюються як речення саме на місці зламу простого речення <g/> , і переходу його в складне <g/> .
doc#15 <p> ( <g/> В. Свідзінський <g/> ) </p><p> Не зважаючи на їх велику архаїчність і синтаксичну неорганізованість чи може саме завдяки останній <g/> , конструкції такого типу дуже часті в сучасній розмовній мові <g/> , коли вона не зазнає спеціяльної організації і не одягається в літературно-прийняту і прийнятну форму <g/> .