Корпус текстів Юрія Шевельова (Шереха)
This action may take several minutes for large corpora, please wait.
doc#9 <p> І це дуже важливо <g/> , бо це підготувало ґрунт для того <g/> , щоб пізніше <g/> , як говорив А. Кримський <g/> , « <g/> роки вавилонського полону української мови в Галичині <g/> »2 ( <g/> 1876— 1905 <g/> ) не минули марно для всієї країни і пішли на користь збагаченню спільної літературної мови <g/> .
doc#9 Найкращим доказом цього є пізніше свідчення людини <g/> , якій аж ніяк не можна закинути ані надмірних симпатій до Галичини і галицьких особливостей у мові <g/> , ані великої м'якости й поступливости в своїх поглядах <g/> , — Бориса Грінченка <g/> .
doc#9 <p> Добрий практичний знавець української літературної мови Модест Левицький писав пізніше <g/> , що в « <g/> Основі <g/> » літературна мова була ще чиста ( <g/> читай <g/> : чиста від галицьких впливів <g/> .
doc#9 Свого погляду вона не змінила й пізніше <g/> , хоч і була проти крайности і пересад <g/> .
doc#9 Відгомін цього захоплення в літературі почасти звучить і пізніше — згадаймо <g/> , наприклад <g/> , виданий уже в другій половині тридцятих років Бажанів переклад « <g/> Витязя в тигровій шкурі <g/> » Ш. Руставелі <g/> .
doc#9 Кампанія проти них велась під гаслом « <g/> буржуазний націоналізм <g/> » <g/> , а пізніше проти « <g/> безрідного космополітизму <g/> » <g/> .
doc#9 Причин її <g/> , мабуть <g/> , треба шукати в піднесенні Полтави й пізніше Харкова як культурних центрів при одночасному занепаді старих центрів на Чернігівщині <g/> .
doc#10 Тільки ( <g/> 16 <g/> ) появилася пізніше <g/> , але не знати <g/> , коли саме її написано <g/> .
doc#10 Найважливіше заперечення висунув А.Бескровний10 <g/> ) <g/> : він виявив дифтонги з висхідним наголосом у п'ятьох селах <g/> , що творять український острів серед південно-російських говірок у Землянському повіті Воронізької губернії і що свого часу були засновані <g/> , імовірно <g/> , вихідцями з Західнього Полісся <g/> ; пізніше на дифтонги з висхідним наголосом у крайніх північно-західніх українських говірках указав ( <g/> у згадуваній статті <g/> ) В.Курашкєвич <g/> .
doc#10 Те <g/> , що ( <g/> 12 <g/> ) з'явилося друком на рік пізніше від ( <g/> 5 <g/> ) <g/> , не конче доводить <g/> , що воно було написане пізніше <g/> .
doc#10 Те <g/> , що ( <g/> 12 <g/> ) з'явилося друком на рік пізніше від ( <g/> 5 <g/> ) <g/> , не конче доводить <g/> , що воно було написане пізніше <g/> .
doc#10 Ганцов різко критикує думку П. Бузука про те <g/> , що “ <g/> єдиний спочатку правкраїнський нарід розділився пізніше на кілька племен <g/> ” <g/> , іронічно питаючи <g/> , звідки Бузук знає <g/> , що був колись єдиний праукраїнський народ ( <g/> 6,261 <g/> ) <g/> .
doc#10 <p> 15 <g/> ) Н.Дурново припускав <g/> , правда <g/> , що і в північно-українських говірках ненаголошені склади могли спершу розвиватися так само <g/> , як і наголошені <g/> , і скоротитися лише пізніше ( <g/> К украинской диалектологии <g/> .
doc#10 Другим чинником було <g/> , мабуть <g/> , знайомство Олени Борисівни з студентом Варшавського університету Дмитром Курилом <g/> , пізніше старшиною армії УНР і працівником пресового бюра при українській дипломатичній місії в Варшаві5 <g/> ) <g/> . </p>
doc#10 В атмосфері Росії 30-х років і пізніше Курило не мала змоги до наукової творчості або не проявила бажання віддатися їй <g/> . </p>
doc#10 <p> Меншу вагу мали і пізніше постали праці Курило в ділянці української фонології <g/> .
doc#10 Ці голоси належали російському лінгвістові А. Бескровному і польському В. Курашкєвичеві23. Стаття Курашкєвича вийшла трохи пізніше <g/> , коли Курило вже не могла йому відповісти <g/> , але в суті речі в своїй відповіді Бескровному ( <g/> 25 <g/> ; також 26 <g/> , 79 <g/> ) вона передбачила й закиди Курашкєвича й дала свою відповідь і на них <g/> .
doc#10 <p> Таким чином <g/> , Курило оборонила свою ( <g/> й Ганцова <g/> ) думку про принципово відмінний характер розвитку о <g/> , е <g/> , в нових закритих складах у північних і в південних українських говірках <g/> , а тим самим і тезу про первісно-відмінний характер їх акцентологічної системи <g/> , тим самим — про їх первісну відрубність і пізніше злиття <g/> .
doc#15 польська <g/> , чеська <g/> , сербська <g/> , німецька і <g/> , очевидно <g/> , інших західньоевропейських мов і тепер <g/> , як правило <g/> , не оперує цим поняттям <g/> , не кажучи вже про старі праці <g/> , як <g/> , приміром <g/> , польська синтакса Малецького або сербська Маретіча и <g/> , які чи то зовсім не подають навіть прикладів називних речень <g/> , чи то розглядають їх як звичайні неповні <g/> , не кажучи про порівняльно-синтакичну роботу В. Яґіча « <g/> Beiträge zur slavischen Syntax <g/> » <g/> , який посідає щодо бездієслівних речень ( <g/> називних як окремого типу і він не знає <g/> ) приблизно ту ж позицію <g/> , що і ( <g/> пізніше <g/> ) Томсон <g/> , тобто розглядає їх як афективно-забарвлені еквіваленти речень <g/> , і в пізнішій шкільній і науковій літературі називне речення як окремий тип не фігурує <g/> .
doc#15 Вірність цьому поглядові він зберігає і пізніше <g/> , правда <g/> , даючи обережніше формулювання <g/> : " <g/> З початку XIX ст <g/> .