Корпус текстів Юрія Шевельова (Шереха)
This action may take several minutes for large corpora, please wait.
doc#2 З цього погляду поезія Лятуринської — повна протилежність поезії Осьмачки <g/> , це два полюси нашої поезії сьогодні <g/> . </p>
doc#2 З цього погляду поезія Лятуринської — повна протилежність поезії Осьмачки <g/> , це два полюси нашої поезії сьогодні <g/> . </p>
doc#2 Деякі поезії « <g/> Веселки <g/> » межують з сороміцькими піснями <g/> , але так тонко <g/> , так делікатно <g/> , так цілком на натяках і символах це дано <g/> , що найсуворіший цензор нічого не зможе закинути <g/> .
doc#2 <p> Такі поезії про річку <g/> , що ковтнула не тільки черевичок дівчини <g/> , про поляниць <g/> , русалок і греця <g/> , що переслідують дівчину <g/> , про килими <g/> , що ними ниви простеляються перед дівчиною й коханим <g/> . </p>
doc#2 Соняшні клярнети починають звучати <g/> , і Лятуринська пише свої « <g/> тичининські <g/> » поезії <g/> , ні на мить <g/> , одначе <g/> , не стаючи наслідувачем чи епігоном Тичини <g/> .
doc#2 <p> Веселка загорається над світом <g/> , і чудо поступового перетворення поезії Лятуринської довершується появою повноважного і декоративного барокко <g/> , коли в дівчини на рукаві </p><p> Може <g/> , й узороччя <g/> , </p><p> кожушан-бебрян <g/> , </p><p> мов ярке лоточчя <g/> , </p><p> доброт-злототкан <g/> , </p><p> коли зелень — уже не зелень <g/> , а зеленая хуртеча <g/> , коли наближення милого на коні — це « <g/> пісня й тупоти стодзвонні сріберних підков <g/> » <g/> . </p>
doc#4 Можу уточнити <g/> , що писатиму майже виключно про другу <g/> , більшу й <g/> , як на мене <g/> , безмірно вартіснішу частину її книги <g/> , частину <g/> , що обіймає поезії від 1944 р. А в сторінках — 104 проти 54 першої частини <g/> . </p>
doc#4 « <g/> Старі <g/> » поезії виступають циклами <g/> , де кожний вірш несе свій нумер і здебільша не має назви <g/> , натомість « <g/> нові <g/> » не гуртуються в цикли <g/> , кожний вірш <g/> , хоч який короткий <g/> , несе свою назву <g/> , багато з них — і підназву — « <g/> Листки з щоденника <g/> » <g/> , підкреслюючи тим їхню епізодичність <g/> , завершеність у собі <g/> , самодостатність <g/> , самоцінність <g/> .
doc#4 Річ у тому <g/> , що « <g/> старі <g/> » поезії — в дійсності молоді <g/> , а « <g/> нові <g/> » — старі в сенсі старости <g/> , старечости <g/> .
doc#4 « <g/> Старі <g/> » поезії — тут ніби пролог <g/> , « <g/> нові <g/> » — сама дія <g/> .
doc#4 <p> Головне тут у тому — вже згаданому — спостереженні <g/> , що « <g/> нові <g/> » поезії Наталі Лівицької-Холодної — це поезії її старечого віку <g/> , що почалися <g/> , коли їй було 42 роки <g/> , і набирали чимраз більшої напруги <g/> , пружносте <g/> , досконалосте й викінчености в тому довгому шляху від сорок другого року життя до теперішнього вісімдесят четвертого <g/> . </p>
doc#4 <p> Головне тут у тому — вже згаданому — спостереженні <g/> , що « <g/> нові <g/> » поезії Наталі Лівицької-Холодної — це поезії її старечого віку <g/> , що почалися <g/> , коли їй було 42 роки <g/> , і набирали чимраз більшої напруги <g/> , пружносте <g/> , досконалосте й викінчености в тому довгому шляху від сорок другого року життя до теперішнього вісімдесят четвертого <g/> . </p>
doc#4 А в самому характері « <g/> нової <g/> » поезії Наталі Лівицької-Холодної найбільша подібність з останніми роками творчости Ріхарда Штравса з його трагічно-спокійними й стриманими « <g/> Метаморфозами <g/> » й « <g/> Чотирма останніми піснями <g/> » <g/> ; а де в чому і з старим Ґете <g/> .
doc#4 Вони відкрили мені очі особливо виразно на одну з значущих особливостей поезії Наталі Лівицької-Холодної <g/> . </p>
doc#4 Не кажу вже про те <g/> , що стилістично вона існує в річищі Олесевої поезії <g/> , яка виразно позначилася на « <g/> старих <g/> » поезіях нашої авторки і якої вона так рішуче й успішно позбулася в « <g/> нових <g/> » ( <g/> хоч цей рядок трапився саме в одній з « <g/> нових <g/> » <g/> ) <g/> . </p>
doc#4 Ось сама поетка бачить таємницю зародження поезії — в тиші <g/> : </p><p> Знов тиші оксамитний клапоть Упав на слів стогранне скло <g/> , </p><p> А серце раптом <g/> , наче папороть <g/> , </p><p> Чудесним цвітом зацвіло <g/> . </p>
doc#4 Маємо реакції на літературне життя <g/> , наприклад <g/> , сорокових років у Німеччині й Австрії <g/> : « <g/> Десь зводять арки <g/> , б'ють в літаври <g/> » <g/> , — звичайно ж <g/> , відгук на літературні журнали тих часів « <g/> Арка <g/> » в Мюнхені й « <g/> Літаври <g/> » в Зальцбурзі <g/> , згадка про « <g/> гнилизну <g/> » веде до мого виступу проти не завжди чесного байкаря тих років Івана Манила <g/> , а словечко ніщота ( <g/> « <g/> бруд ніщоти <g/> » в тій таки поезії « <g/> Самотність <g/> » <g/> ) було типове для літературної манери Юрія Косача <g/> . </p>
doc#4 Бо особливість поезії Наталі Лівицької-Холодної в її « <g/> нових <g/> » віршах є те <g/> , що вона не цурається <g/> , здавалося б <g/> , найпрозаїчніших речей — і цим вона дуже сучасна <g/> , — але не нагромаджує їх у дусі голляндського малярства Яна Стеена чи Давіда Тенірса з їх « <g/> строкатим сміттям <g/> » як самоціллю <g/> , не затримується увагою своєю й читача на них <g/> , а тільки черкає їх <g/> , як ластівка в стрімкому леті може черкнутися крилом якоїсь речі <g/> , але ніколи на ній не зупиниться й не спочине <g/> . </p>
doc#4 Почалося поглядом на жилаві свої руки <g/> , виросло в тему поневолення — волі <g/> , дійсности — мрії <g/> , прози — поезії <g/> .
doc#4 Це деталь такої ж наснаги й концентрації <g/> , як у попередній поезії « <g/> жилаві <g/> » руки <g/> .