Корпус текстів Юрія Шевельова (Шереха)
This action may take several minutes for large corpora, please wait.
doc#9 <p> Якщо виділити окремо — хоч це можна зробити лише дуже умовно — лексику цінувально-емоційного характеру <g/> , то і тут можна знайти чимало прикладів лексем <g/> , типовіших для західноукраїнських земель <g/> : безчельний ( <g/> « <g/> Горе тому <g/> , хто словами безчельними Грізну богиню образить здола <g/> » — « <g/> Іфігенія в Тавр <g/> .
doc#9 Якщо не говорити про форму прошу <g/> , сприйняту з таким наголосом літературною мовою тільки в звуженому значенні формули ввічливосте <g/> , то в парадигмі теперішнього часу можна припускати західноукраїнські впливи тільки щодо поодиноких дієслів <g/> , і то досить давні <g/> , так що вони <g/> , власне <g/> , не входять у нашу тему — про впливи Галичини на нову українську літературну мову <g/> .
doc#9 Він сам відповідає на це з зовсім іншої точки зору <g/> : « <g/> Якщо думки засвідчують культуру <g/> , тоді також найпростіша мова стає літературною <g/> »lxii <g/> . </p>
doc#9 Якщо під говірковою основою літературної мови розуміти певну суму найтиповіших фонетичних <g/> , морфологічних і словникових прикмет <g/> , то твердження про південно-східну говіркову основу української літературної мови слушне <g/> .
doc#9 <p> Якщо мова Павловського в намірі — полтавська <g/> , а в суті переважно чернігівська <g/> , то в Котляревського знаходимо вже перевагу полтавських елементів <g/> .
doc#10 Якщо українська мова постала зі злиття двох первісно відмінних груп <g/> , то виходило <g/> , що розвиток східного слов'янства відбувався не тільки ди- ференціацією <g/> , а і інтеграцією <g/> , не тільки розгалуженням <g/> , а і збіжностями <g/> .
doc#10 Якщо суто лінгвістичні формулювання переплітаються в Курило з соціологічними ( <g/> напр <g/> .
doc#11 Якщо є поняття світової прози то Кундера сьогодні в ній <g/> .
doc#11 Якщо нема характерів <g/> , ідей <g/> , якщо фабула обернена на саму себе <g/> , якщо раз-по-раз — зараз покажу це <g/> , — монтаж чужорідностей <g/> , чому вся ця латанина <g/> , наче й не назвеш її будовою <g/> , — чому вона не розсипається <g/> , чому — читаєш далі і не кинеш — і дочитуєш <g/> , — і твориться певне враження міцної структури <g/> , і чому так твердо <g/> , як у шпенґлерівсько-вельфлінівському empor Готичного собору <g/> , формується висновок-підсумок <g/> , як скеля непорушний <g/> , як Лютерів « <g/> Die feste Burg ist unser Gott <g/> » <g/> , як наше « <g/> Гей не дивуйте <g/> , добрії люди <g/> »
doc#13 <p> Якщо уважно пошукати <g/> , можна знайти в поемі деякі оновлювальні засоби <g/> .
doc#14 Якщо доба і доля відвели поетові досить років <g/> , то його жертва не буде ні пізньою <g/> , ні марною <g/> . </p>
doc#14 Якщо вже оперувати цим поняттям <g/> . </p>
doc#14 Якщо з'являються нові школи <g/> , вони ростуть з нових — і старих — поетичних ідивідуальностей <g/> . </p>
doc#15 Якщо і з'являються певні сумніви <g/> , то вони стосуються не до суті справи <g/> , а тільки до того <g/> , чи можна цим конструкціям надати назви речень <g/> .
doc#15 Якщо <g/> , наприклад <g/> , ми говоримо нерідко <g/> : " <g/> Добра погода <g/> " <g/> , то ледве чи хтонебудь стане заперечувати <g/> , що тут міститься речення <g/> , бо значення наших слів майже цілком збігається з реченням <g/> : " <g/> Погода добра <g/> " <g/> .
doc#15 <p> Якщо Шахматову належить честь розроблення теорії називних речень і відмежування їх від неповних <g/> , то 0. М. Пєшковському ми завдячуємо популяризацію цієї теорії <g/> , правда з певними змінами і з певним <g/> , як побачимо спрощенням і деталізацією її <g/> .
doc#15 Якщо перші два ми знайдемо і в Шахматова ( <g/> без відповідних назв <g/> ) - екзистенціяльні з докладною характеристикою і великою кількістю прикладів <g/> , а вказівні-в натяку <g/> , то власне називні встановлені саме Пєшковським для назв книжок <g/> , вивісок <g/> , написів на будинках <g/> , оголошень <g/> .
doc#15 Якщо <g/> , пише він <g/> , випадково ( <g/> !
doc#15 <p> Якщо при цьому прикметник такий <g/> , що виявляв більш-менш звичайну ознаку предмета <g/> , що вживається при останньому звичайно або принаймні часто <g/> , то можна з певністю передбачати <g/> , що його предикативність буде відчуватися надмірно слабо і кінець-кінцем він перетвориться на атрибут <g/> , а все речення - на називне <g/> , називне не лише формою <g/> , а і способом світосприймання ( <g/> про це - далі <g/> ) <g/> . </p>
doc#16 І як не згадати тут того ж Достоєвського <g/> , — у якого Донцов взагалі так багато навчився <g/> , — що писав з приводу подібних настанов <g/> : « <g/> Якщо у вас гільйотина на першому пляні і з таким захопленням <g/> , то це тільки тому <g/> , що рубати голови — найлегше з усього <g/> , а мати ідею — найтяжче <g/> » <g/> .