Корпус текстів Юрія Шевельова (Шереха)
This action may take several minutes for large corpora, please wait.
doc#26 <p> Потрібне нове <g/> , чесне видання « <g/> Шевченківського словника <g/> » <g/> , у якому Шевченко не був би препарований безжалісно <g/> , де розуміння історії пласке <g/> , як херсонський степ <g/> , і де бракує багатьох потрібних гасел <g/> , приміром <g/> , Павла Зайцева ( <g/> якого згадує Шаґінян у своїй у Москві виданій книзі про Шевченка <g/> ) <g/> , Івана Брика <g/> , автора найкращої монографії про Яна Гуса <g/> , і т. д. і т. п. <g/> , не кажучи вже про всіх еміграційних шевченкознавців <g/> , — лише кілька навмання взятих прикладів <g/> . </p>
doc#81 <p> Але лінія суцільної трагедії накреслилася в творчості Курбаса щонайменше в його київський період — трагедія розриву людини зі своєю клясою ( <g/> « <g/> Газ <g/> » Ґеорµа Кайзера <g/> ) <g/> , трагедія отрути владою ( <g/> « <g/> Макбет <g/> » Шекспіра — історія Сталіна avant la lettre <g/> ) <g/> , трагедія української селянської Жакерії ( <g/> « <g/> Гайдамаки <g/> » Шевченка <g/> ) <g/> , — все це я бачив під час першого приїзду « <g/> Березоля <g/> » до Харкова в половині двадцятих років ( <g/> і глядачем я був не байдужим <g/> , а захопленим <g/> ) <g/> . </p>
doc#68 » виявляє спорідненість настрою з « <g/> Выхожу один я на дорогу <g/> » Михайла Лєрмонтова ( <g/> до речі <g/> , улюблений вірш Шевченка <g/> ) <g/> .
doc#72 Шевченка <g/> ) <g/> .
doc#27 <p> Попередня теза вже привела нас до розмови про слово в концепції Куліша ( <g/> а між іншим <g/> , і Шевченка <g/> ) <g/> .
doc#71 – Київ <g/> , 1913. </p><p> 35. Самоненко Ф. Образ Шевченкової музи ( <g/> З психології творчости Шевченка <g/> ) // Шевченківський збірник <g/> .
doc#27 <p> Уже 1857 року Куліш скаржиться на самотність <g/> : « <g/> Мені ні з ким і порадитись <g/> » ( <g/> до Шевченка <g/> ) <g/> ; « <g/> Ви не знаєте <g/> , що я один на світі <g/> ; мене ніхто не розуміє <g/> » ( <g/> до Милорадовичівни <g/> , 1858 <g/> ) <g/> .
doc#40 ; лапки при іронічному вживанні слів <g/> : « <g/> Його ( <g/> Шевченка <g/> ) ви пам'ять « <g/> свято зберігали« <g/> , « <g/> патріотичні <g/> » брехуни-панки <g/> , і з сторінок пекучих витирали жаркою кров'ю писані рядки <g/> » — Риль <g/> .
doc#81 <p> З усього Києва мені найбільше запам'ятався не розсаджений більшовицькими мінами Хрещатик — видовищ цього стилю не бракувало в Харкові <g/> , а початок Брест-Литовського шосе ( <g/> бульвару Шевченка <g/> ) коло Бессарабки <g/> , початок дороги до Святошина <g/> .
doc#27 Були в нього ( <g/> як і в Шевченка <g/> ) листи <g/> , що мали частину українську <g/> , а частину російську <g/> .
doc#97 Автопортрет homo sovieticus <g/> , виконаний пером Большакова в його троєкнижжі <g/> , не йде в порівняння з образами Домонтовича й Хвильового <g/> , не знати навіть <g/> , чи « <g/> бувальщину <g/> » про Тараса ( <g/> себто </p><p> Шевченка <g/> ) і про homo sovieticus можна назвати літературою <g/> , але по-своєму триптих цей має свою вагу в експозиції тоготипного героя в пізніших десятиріччях <g/> . </p>
doc#26 Семенкового Кобзаря 1924 р. ( <g/> багато разів у критиці підкреслювалося його <g/> , Семенка <g/> , виклик і глум супроти Шевченка <g/> , але досі не показано <g/> , як він продовжував Шевченка <g/> ) і інтермедій Літературного ярмарку <g/> .
doc#72 Шевченка <g/> , 173. Чікаґо 1962. </p><p> — <g/> .
doc#52 <p> Розмову про другий поріг української еміграції найкраще почати з цитати з Шевченка <g/> , 1839 <g/> : </p><p> Б'ють пороги <g/> ; місяць сходить <g/> , </p><p> Як і перше сходив <g/> … </p>
doc#27 До таких рис належать діялогізація <g/> , надмір вульгаризмів або димінутивів <g/> , тупцювання на тому самому слові <g/> , синтакса сурядности й перелічення <g/> , уникання чужих слів через описові або неточні власномовні відповідники ( <g/> у Квітки в листі до Шевченка <g/> , 1841 <g/> : « <g/> не у тую хату надписав <g/> »— не на ту адресу <g/> ; « <g/> будуть усякі народи <g/> » — кляси суспільства <g/> ) абож через народню фонетику або й народню етимологію <g/> , оперування суто місцевими фактами як загальновідомими ( <g/> у Квітки в листі до Шевченка <g/> , 1841 <g/> : « <g/> чую <g/> , що Ви лучче малюєте <g/> , чим Борисівський іконописець <g/> » <g/> ) <g/> , надмір вигуків <g/> , прислів'їв <g/> , самоперебивань тощо <g/> .
doc#27 До таких рис належать діялогізація <g/> , надмір вульгаризмів або димінутивів <g/> , тупцювання на тому самому слові <g/> , синтакса сурядности й перелічення <g/> , уникання чужих слів через описові або неточні власномовні відповідники ( <g/> у Квітки в листі до Шевченка <g/> , 1841 <g/> : « <g/> не у тую хату надписав <g/> »— не на ту адресу <g/> ; « <g/> будуть усякі народи <g/> » — кляси суспільства <g/> ) абож через народню фонетику або й народню етимологію <g/> , оперування суто місцевими фактами як загальновідомими ( <g/> у Квітки в листі до Шевченка <g/> , 1841 <g/> : « <g/> чую <g/> , що Ви лучче малюєте <g/> , чим Борисівський іконописець <g/> » <g/> ) <g/> , надмір вигуків <g/> , прислів'їв <g/> , самоперебивань тощо <g/> .
doc#76 Збірник філологічної секції Наукового товариства імени Шевченка <g/> , IV <g/> .
doc#93 Ахметелі і Марджанішвілі випереджали один одного в гостинності <g/> , коли « <g/> Березіль <g/> » 1931 року приїхав до Грузії <g/> , де він тріюмфально показував « <g/> Гайдамаків <g/> » Шевченка <g/> , « <g/> Мину </p><p> Мазайла <g/> » Миколи Куліша <g/> , « <g/> Диктатуру <g/> » й « <g/> Кадри <g/> » Микитенка та « <g/> Мікадо <g/> » В. Ґілберта й А. Саллівана <g/> .
doc#1 <p> Мовби символічним під цим оглядом є останній вірш Т. Шевченка <g/> , « <g/> Чи не покинуть нам <g/> , небого <g/> » <g/> , якого він написав десь за десять днів до смерти і котрий зовсім не позбавлений любови до життя та світу цього <g/> .
doc#97 Пише він історію підневільних років Шевченка <g/> , а в ті підневільні роки поет-салдат <g/> , як правило <g/> , мав буги тільки об'єктом наказів і розпоряджень — куди пошлють <g/> , що скажуть робити <g/> , куди йти чи їхати <g/> .