Корпус текстів Юрія Шевельова (Шереха)
This action may take several minutes for large corpora, please wait.
doc#15 <p> ( <g/> Ю. Яновський <g/> ) </p><p> Церкви <g/> , та палати <g/> , </p><p> Та пани пузаті <g/> , </p><p> І ні однісінької хати <g/> ! </p>
doc#36 У вступі до « <g/> Неофітів <g/> » ( <g/> 1857 <g/> ) читаємо <g/> : </p><p> Давно вже я сиджу в неволі <g/> , </p><p> Неначе злодій взаперті <g/> , </p><p> На шлях дивлюся <g/> , та на поле <g/> , </p><p> Та на ворону на хресті </p><p> На кладовищі <g/> .
doc#1 <p> Далі в чотиривірші порівняння <g/> , однак <g/> , розгортається і стає майже незалежним <g/> : </p><p> Що без долі <g/> , без родини <g/> , </p><p> Та без вірної дружини <g/> , </p><p> І дружини <g/> , і надії В самотині посивіє <g/> ! </p>
doc#28 Правда <g/> , в суті своїй концепції ці нескладні — це ідея вічної перемоги праці — </p><p> І вічна праця все <g/> , що здобувалось <g/> , </p><p> Людині знову віддає у дар <g/> , </p><p> ( <g/> « <g/> Різьбарі <g/> » <g/> ) </p><p> це концепція мистецтва <g/> , вищого за життя <g/> , бо єдино вічного — </p><p> Смерть не мине <g/> , і ти загинеш сам <g/> , </p><p> Та безліч раз зійдуть твої творіння <g/> . </p>
doc#1 <p> У попередні роки — після повернення із заслання поет <g/> , хмільний від бунтарських <g/> , месницьких ідей <g/> , закликав усіх і кожного до сліпого і неминучого повстання <g/> : </p><p> А щоб збудить </p><p> Хиренну волю <g/> , треба миром <g/> , </p><p> Громадою обух сталить <g/> , </p><p> Та добре вигострить сокиру – </p><p> Та й заходиться вже будить <g/> . </p>
doc#1 При всій любові поета до цього світу — </p><p> Бач <g/> , який широкий <g/> , </p><p> Та високий <g/> , та веселий <g/> , </p><p> Ясний та глибокий <g/> , — </p><p> він сам просить свою товаришку Музу покинути цей світ разом з ним <g/> : </p><p><g/> …
doc#40 На письмі тверда група має в закінченні -а <g/> , -у <g/> , -о <g/> , -и <g/> ; м'яка — відповідно -я <g/> , -ю <g/> , -ьо <g/> , -і Та ми вже знаємо <g/> , що я <g/> , ю — графічне позначення звичайних а <g/> , у при пом'якшенні попереднього приголосного <g/> ; у розрізненні о — ьо це самоочевидно <g/> .
doc#68 <p> Та поетистичний Стус не ввесь Стус <g/> .
doc#40 Та нерідко дієприслівник сходить просто на ролю прислівника <g/> , що показує тільки спосіб дії <g/> , про яку знаємо з присудка <g/> .
doc#40 Та в цій ролі частіше тепер використовується прийменник щодо <g/> , а також ( <g/> су <g/> ) проти з родовим відмінком <g/> , напр <g/> .
doc#40 <p> Та хоч цей тип відмінювання зручний тим <g/> , що уодноманітнює відміну числівників <g/> , але поруч уживається і успішно з ним конкурує інший ( <g/> власне <g/> , старіший <g/> ) тип відміни <g/> , який має ту перевагу <g/> , що в усіх непрямих відмінках <g/> , крім орудного <g/> , має те саме закінчення <g/> , а саме <g/> : родовий <g/> , давальний <g/> , місцевий — п'яти <g/> , орудний — п'ятьма <g/> .
doc#40 <p> Та ці первісні значення дієслів з показником -ся не єдині в сучасній мові <g/> .
doc#40 <p> Та далеко частіше частки <g/> , хоч і стосуються до одного слова в реченні <g/> , не прикріплені до нього <g/> , а зберігають більшу чи меншу здатність відриватися від цього слова і навіть пересуватися по реченні <g/> .
doc#72 Та коли вчений зіткнувся з дійсністю <g/> , ентузіязм його швидко зів'яв <g/> .
doc#78 Та напевне кількість варіянтів була б куди менша в Котляревського <g/> , якби він просто фіксував одну — полтавську — говірку і не мав би віддавати данини літературній традиції <g/> .
doc#27 <p> Та це знов абстрактний аристократизм <g/> .
doc#98 Та ось у недавньому чийомусь там органі стверджується — як факт минулого і зразок на прийдешнє <g/> , — навіки і віки відсутність національної аристократії <g/> : мовляв <g/> , не було в нас своїх « <g/> фонів <g/> » ( <g/> не те <g/> , що в німців <g/> ) або de ( <g/> як у французів <g/> ) <g/> , не будовано неприступних замків <g/> , як у англійців чи там італійців <g/> , не було й не буде <g/> .
doc#72 Та ще 1935 року Інститут мовознавства опублікував антологію Маррових текстів “ <g/> Нариси з основ нового вчення про мову <g/> ” <g/> , що її уклали М. Сугак та І. Зборовський <g/> , не додавши нічого власного <g/> .
doc#27 <p> Та чи справді було так <g/> ?
doc#31 <p> Та ще важливіше <g/> , ніж доноси <g/> , було інше <g/> .