Корпус текстів Юрія Шевельова (Шереха)
This action may take several minutes for large corpora, please wait.
doc#81 Він відповів <g/> , — як мені переказали <g/> : </p><p> — Для мене і для нього краще <g/> , щоб ми не зустрічалися <g/> . </p>
doc#81 Газетну справу <g/> , крім мене <g/> , викладали Гузюк і Черепахов <g/> .
doc#81 Але вступ до партії був би проти моїх переконань <g/> : він вимагав би від мене багато вчинків <g/> , спрямованих проти інших <g/> , там <g/> , де я хотів би зберегти принаймні невтралітет <g/> ; і він перетворив би мене на шахову фігурку <g/> , яку хтось незримий переставляє <g/> , як йому хочеться <g/> : сьогодні мене могли б послати до війська <g/> , завтра — до НКВД <g/> , сьогодні — до Росії <g/> , завтра — до якоїсь там символічної Амвросіївки <g/> , сьогодні — директором видавництва <g/> , завтра — керівником свинарника <g/> …
doc#81 Він прив'язався до мене <g/> , радо приходив до мене на розмову й ставив багато питань <g/> , звичайно <g/> , не політичних <g/> .
doc#81 І тут він діяв <g/> , тим більше <g/> , що Соня не була тим типом дівчат <g/> , що мене приваблював <g/> .
doc#81 І справді <g/> , від вересня 1936 року я став аспірантом <g/> , а 14 жовтня мене затвердив Наркомос <g/> .
doc#81 Навіть його волосся йоржиком <g/> , його очі за дещо старомодним пенсне <g/> , а ще більше його сухий деренчливий голос наче казали <g/> : « <g/> Не чіпай мене <g/> , я холодний <g/> » <g/> .
doc#81 Опріч того <g/> , я ніколи не спускав з ока можливости <g/> , що за якісь гріхи <g/> , справжні чи уявні <g/> , мене можуть звільнити з праці <g/> .
doc#81 <p> Найбільшою для мене подією 1940 року були відвідини Львова <g/> .
doc#81 Мене розшукав представник редакції <g/> , худорлявенький і гостроносий Григорій Гельдфанбейн ( <g/> не пригадую <g/> , чи він був головним редактором <g/> , чи тільки працівником редакції <g/> , мабуть <g/> , секретарем <g/> ) і наполегливо замовив мені статтю про мову новіших творів української літератури <g/> .
doc#81 Я справді не знав <g/> , чи мене пустять у неумовлений день до мого капітана і як поставиться до моєї появи вершитель долі печаток <g/> .
doc#81 Про нього я вже згадував <g/> , оповідаючи <g/> , як у другій німецькій окупації Харкова ( <g/> березень — серпень 1943 року <g/> ) він відвідав спустошену мою квартиру в « <g/> Саламандрі <g/> » <g/> , знайшов на підлозі серед мотлоху альбоми з родинними фотографіями і врятував деякі для мене <g/> , передавши їх мені у Львові <g/> .
doc#81 ) <g/> , мої віршовані переклади забирали мене на кілька хвилин чи годин з неутульного навколишнього світу до іншого <g/> , кращого <g/> .
doc#81 За хвилину або дві на пероні нікого не було вже — нікого <g/> , крім мене з матір'ю й нечисленними нашими клунками <g/> , а всі вагони були переповнені по вінця <g/> , так що не лишалося ніякої надії бути в поїзді <g/> . </p>
doc#81 Перед моєю втечею вона наділила мене двома великими валізками зі своєї комори <g/> . </p>
doc#81 Катерина Іванівна Вовк запросила мене відвідати разом з нею її рідне село Гаї не далеко від Львова <g/> , де жила її рідня <g/> .
doc#81 Але членом літературного естаблішменту я не став <g/> , і <g/> , приміром <g/> , до жюрі конкурсів на найкращий літературний твір мене не запрошували <g/> . </p>
doc#81 Але картина була дещо занадто бройгелівська <g/> , як на мене <g/> , містюка-інтеліµента <g/> .
doc#92 Фактом лишається <g/> , що Слов'янський відділ ще в вересні <g/> , перед початком навчального року <g/> , запропонував мені маленький додаток до платні — чотири тисячі на рік <g/> , замість обіцяних 3500. З властивою йому делікатністю російського інтелігента старої доби Михайло Михайлович Карпович покликав мене до свого кабінету <g/> : </p><p> — Знаєте <g/> , ваша платня не досить висока <g/> .
doc#92 Дочекавшися слушного часу <g/> , він обрушив на мене всю свою ненависть до зухвалих приходнів <g/> , що псують кар єру американським хлопцям <g/> .