Корпус текстів Юрія Шевельова (Шереха)
This action may take several minutes for large corpora, please wait.
doc#68 навіть графічні особливості Стусових поезій <g/> . Багато поетів починають рядок великою
doc#68 навіть не включав би їх до своєї збірки <g/> . Таких поезій небагато <g/> , і вони не потребують критичного
doc#68 дорозі болю <g/> » <g/> . Що <g/> , звичайно <g/> , не виключає й таких поезій <g/> , де самота чисто особиста <g/> , надто в часи
doc#47 не буде <g/> . </p><p> Якби давати назву третьому циклові поезій « <g/> Туги <g/> » <g/> , це була б Самота і Смерть <g/> . « <g/> Ти сам з собою
doc#47 заступила тут дитинства <g/> ? Той <g/> , хто хотів би з цих поезій вичитати історію авторчиного дитинства чи хоч
doc#47 Лятуринської <g/> . Те <g/> , що можна було вичитати з її поезій <g/> , тут висловлюється просто і щиро <g/> . Для
doc#50 . Шевченко колись не наважився вставити в поезію слово університет ( <g/> « <g/> У Бильні <g/> , городі
doc#49 тополі <g/> . </p><p> Тому і перший вихід батька на шлях ( <g/> і в поезію <g/> ! <g/> ) <g/> , який можна було б сприйняти емпірично <g/> : </p>
doc#34 лежить у мистецькій методі Осьмачки <g/> . Пише він поезію чи прозу <g/> , — він однаково лишається поетом <g/> . Для
doc#19 раттю — вчену громаду <g/> . Він закінчує поезію словами <g/> : </p><p> Як стануть у лаву такі вояки <g/> , </p><p> То більш
doc#33 тверезою <g/> , він ніколи не збивається в « <g/> Місті <g/> » на поезію в прозі – вічна біда нашої прози <g/> . Це йому
doc#26 наших міркувань мусімо ще раз кинути оком на поезію « <g/> На вічну пам'ять Котляревському <g/> » <g/> . Контраст
doc#28 ) <g/> , то це не підносить поезію Филиповича над поезію Миколи Зерова <g/> . Може навіть навпаки <g/> . Бо поезія
doc#81 справила на мене величезне враження <g/> . Я написав поезію під цим враженням і прочитав її Миші <g/> . Там була
doc#63 Барчиної поезії <g/> . Бо він повертає нашу поезію і до джерел українського символізму —
doc#47 писана співаночка <g/> . І далі поетка об'єктивізує поезію <g/> , роблячи її ліричним героєм не я <g/> , а ти ( <g/> чув ти
doc#68 за вкрай невдячне завдання перекладати поезію прозою <g/> , можна було б перефразувати наш вірш
doc#21 секретар <g/> , а як редактор <g/> . Коли я нагадав йому про поезію Леоніда Лимана <g/> , що була в редакційному
doc#94 знаходимо в дуже виразному контексті <g/> . Кажу про поезію « <g/> Саул <g/> » ( <g/> 1860 <g/> ) <g/> . Шевченко пише про те <g/> , як сталося
doc#19 , Україно <g/> , </p><p> Оце твої діти <g/> . </p><p> Т. Шевченко </p><p> Коли про поезію Василя Мови писали мало <g/> , то про його прозу не