Корпус текстів Юрія Шевельова (Шереха)
This action may take several minutes for large corpora, please wait.
doc#81 З власної ініціятиви <g/> , не питаючи моєї <g/> , а мабуть <g/> , і Любченкової згоди <g/> , вона влаштувала нам авдієнцію в митрополита Андрія ( <g/> Андрея <g/> ) Шептицького <g/> .
doc#81 <p> Подеколи книжки з книгозбірні НТШ служили не науковій праці моїй <g/> , а просто задовольняли читацьке зацікавлення <g/> .
doc#81 Мої малі бунти були приводжувані до капітуляції <g/> , звичайно <g/> , моєї <g/> , або до кари <g/> .
doc#81 І <g/> , хоч було багато розчарувань і сіризни <g/> , вони були вже тим цінні <g/> , що висловлювали те <g/> , що було моїм <g/> , але моїми вустами ще не вимовленим <g/> .
doc#4 ; </p><p> ( <g/> « <g/> Кінець мандрівки <g/> » <g/> ) </p><p> то це спалах енергії у єднанні зі світом <g/> : </p><p> Я не сію і не збираю <g/> , </p><p> бідна хата в чужині моя <g/> , </p><p> але світ від краю до краю </p><p> належить таким <g/> , як я. </p><p> Сходить сонце щодня уранці <g/> , </p><p> заростає квіттям земля </p><p> для дітей <g/> , для бурлак <g/> , для коханців <g/> , </p><p> для таких <g/> , як я. </p><p> ( <g/> « <g/> Безпричальність <g/> » <g/> ) </p><p> Так <g/> , « <g/> спокій зрілих літ <g/> » — це не просто спокійна констатація <g/> , це ціле багатство настроїв <g/> , переживань <g/> , охоплень довколишнього світу <g/> .
doc#81 Міські родини такі <g/> , як моя <g/> , без зв'язку з селом <g/> , не уявляли собі <g/> , що тоді діялося на селі <g/> .
doc#81 Але моя <g/> , в ті роки нелогічна і анормальна <g/> , адикція до театру виявляє <g/> , можливо <g/> , ще одну глибшу рису мого комплексу другої парти <g/> : прагнення не вплутуватися в житття <g/> , бачити його як глядач <g/> , мати психологічний бар'єр між собою й життям <g/> .
doc#40 <p> Коли при цих займенниках ( <g/> крім знову ж таки займенника чий <g/> ) стоїть прийменник <g/> , що вимагає родового <g/> , знахідного або місцевого відмінка <g/> , то він перетягає наголос на один склад ближче до початку <g/> : кого — до кого <g/> , мого — з мого <g/> , всьому — на всьому <g/> .
doc#40 Так само не про полісемію <g/> , а про гомонімію треба говорити з приводу двох слів світ у такому прикладі <g/> : « <g/> Такий виднокруг мій <g/> , вузький мені світ <g/> .
doc#47 <p> Очі мої <g/> , оченьки <g/> , </p><p> очі мої <g/> , вічка <g/> , </p><p> то ж бо не купавочки <g/> , </p><p> далебі що мавочки <g/> ! </p>
doc#40 Присвійні займенники мій <g/> , твій <g/> , свій мають частину форм за прикметниковою відміною хоч від різних основ ( <g/> родовий відмінок однини чоловічого й середнього роду мого <g/> , орудний однини тих же родів моїм <g/> , називний однини жіночого роду моя <g/> , давальний і місцевий однини жіночого роду моїй <g/> , знахідний відмінок однини жіночого роду мою і вся множина <g/> ) <g/> , а решту особливу <g/> : давальний і місцевий однини чоловічого й середнього роду моєму <g/> , родовий однини жіночого роду моєї <g/> , орудний однини жіночого роду моєю <g/> .
doc#23 Його вірш починається констатацією <g/> , що думи покинули поета <g/> , його муза відлетіла від нього <g/> : </p><p> Думи мої <g/> , думи мої <g/> , </p><p> Де ви подівались <g/> , </p><p> Нащо мене покинули <g/> , </p><p> Чому одцурались <g/> ? </p>
doc#23 Горе кличе в море <g/> ; </p><p> Побіжу я <g/> , кинусь в буйне <g/> , доле моя <g/> , доле <g/> ! </p>
doc#23 Тому Петренкова поезія кінчається не висловом надії <g/> , а розпачливим запитанням- констатацією <g/> : </p><p> Нащо ж мене покинули </p><p> Думи мої <g/> , думи <g/> ! </p>
doc#23 <p> Шевченків « <g/> Кобзар <g/> » 1840 року відкривався поезією « <g/> Думи мої <g/> , думи <g/> » <g/> .
doc#23 Цикл відкривався поезією « <g/> Думи мої <g/> , думи <g/> » <g/> .
doc#26 Його збірка відкривалася поезією <g/> , чий перший рядок звучав « <g/> Думи мої <g/> , думи <g/> » <g/> .
doc#23 Його вірш починається констатацією <g/> , що думи покинули поета <g/> , його муза відлетіла від нього <g/> : </p><p> Думи мої <g/> , думи мої <g/> , </p><p> Де ви подівались <g/> , </p><p> Нащо мене покинули <g/> , </p><p> Чому одцурались <g/> ? </p>
doc#81 Із плетива сталінославної поетичної традиції і моїх справжніх сподівань визволення від німецького походу виросла моя <g/> , з дозволу сказати <g/> , поезія <g/> , в якій я оспівував — ні <g/> , хвалити Бога <g/> , не Гітлера <g/> , але марш німецького війська на Схід <g/> .
doc#68 в іншій поезії зовсім правильне « <g/> О пресвята моя <g/> , зигзице-мати <g/> !