Корпус текстів Юрія Шевельова (Шереха)
This action may take several minutes for large corpora, please wait.
doc#15 Даючи цікаву аналізу цього поняття буття-існування і протиставляючи його простому уявленню <g/> , чим він відмежовує називні речення від називних відмінків <g/> , дубльованих у дальшому або попередньому тексті займенником <g/> , Пєшковський практично однак вбачає відмінність називних речень від неповних у " <g/> відсутності специфічно придієслівних членів <g/> " <g/> , у відсутності " <g/> прислівника або непрямого відмінка іменника <g/> , якщо тільки ці члени не мисляться при самому називному <g/> " м. </p><p> Хоч Пєшковський і припускає проміжні і перехідні випадки <g/> , але треба визнати <g/> , що у нього ця відмінність називних речень від неповних випнута далеко більше <g/> , ніж у Шахматова <g/> , і далеко менш пов'язана з екзистенціяльністю <g/> , як основним значенням номінативних речень <g/> .
doc#15 У Пєшковського йдеться по суті про вказівні називні речення <g/> , недаремно він і пов'язує їх із вказівним жестом <g/> , виводить їх з " <g/> біологічного <g/> " за його термінологією називного відмінка <g/> .
doc#15 Бо вказівний тип називних речень <g/> , міг привести до сучасних вказівних речень <g/> , до вживання називного відмінка в заголовках <g/> , вивісках і т. п„ але ледве чи можна виводити з нього те <g/> , що ми в даній роботі умовилися називати називними реченнями ( <g/> номінативні екзистенціяльні речення за Пєшковським <g/> , суґестиви уявлень за Марті <g/> ) - хіба може за дуже і дуже нечисленними винятками <g/> . </p>
doc#15 Теоретично міркуючи <g/> , всякий ряд <g/> , складений з однорядних іменників у називному відмінку ( <g/> або навіть тільки в формі називного відмінка <g/> ) містить у собі можливість відриву окремих своїх членів <g/> , а відриваючися вони набирають самостійности і можуть <g/> , особливо тоді <g/> , коли ґрунт уже підготований ( <g/> а в даному разі він підготований розгляненими випадками <g/> ) <g/> , переоформитися в називні речення <g/> . </p>
doc#15 <p> Маючи відносну значенньову самостійність <g/> , відокремившися інтонаційно <g/> , такі однорядні слова взагалі <g/> , і іменники в формі називного відмінка зокрема <g/> , усвідомлюються як неповні речення або як еквіваленти речень <g/> .
doc#15 Неправий він тільки <g/> , коли таке відносно самостійне вживання називного відмінка імени пояснює ( <g/> слідом за Й. Зубатим <g/> ) тільки як рештку старовини <g/> , не помічаючи <g/> , що на тлі теперішнього двоелементного речення як норми явище це може набрати нового характеру <g/> . </p>
doc#15 Або запановувало усвідомлення другорядности цих означень <g/> , і тоді вони перевби- ралися в форму залежного відмінка <g/> .
doc#15 Потебня прямо про це не говорить ( <g/> бо він не знає називного речення як категорії <g/> ) <g/> , але натяк на це можна вбачити в тому <g/> , що він сам описав один випадок <g/> , який сприяє повному відокремленню цього називного відмінка - " <g/> коли підмет стоїть у множині або є іменник збірний <g/> , а за ним іде перелік предметів <g/> , що входять у його об'єм <g/> , і їх дій <g/> " <g/> .
doc#15 Перетворення на називне речення постпозитивного називного відмінка зв'язане з більшими трудностями <g/> , бо для цього потрібна ще й втрата предикативности <g/> , а предикативність ця забезпечується в подібних прикладах <g/> , крім усього іншого <g/> , досить виразною інтонацією <g/> . </p>
doc#15 ( <g/> К. Гордієнко <g/> ) </p><p> Цікавий приклад <g/> , що дозволяє до певної міри простежити ніби самий процес формування дієслівного речення через переборення називного відмінка уявлення <g/> , можна вбачати в рядках <g/> : </p><p> Церкви <g/> , та палати <g/> , </p><p> Та пани пузаті <g/> .
doc#15 На матеріялі російських повістей Шевченка вона аналізує різні граматичні форми цього " <g/> резюмувального оклику <g/> " і показує <g/> , як він від ізольованого називного відмінка ускладнюючися <g/> , переростає в ціле речення <g/> , навіть двоелементне <g/> .
doc#15 <p> Говорячи взагалі про усамостійнення називного відмінка уявлення і перехід його в називне речення <g/> , треба сказати <g/> , що це усамостійнення є друга сторона переоформлення значення конструкції <g/> : від значення уявлення предмета ми переходимо до значення його буття <g/> .
doc#15 Поскіль- ки нас тут цікавлять імена в формі називного відмінка <g/> , розглянемо з цього погляду кілька відповідних випадків <g/> .
doc#15 Слово ( <g/> чи словосполучення <g/> ) не функціонує самостійно ( <g/> а коли починає функціонувати самостійно <g/> , то втрачається обов'язковість називного відмінка <g/> , nop <g/> .
doc#15 Це спростовується <g/> , подруге <g/> , теоретично тим <g/> , що називні відмінки вивісок і заголовків неминучі у всякій мові <g/> , що має категорію імени і категорію називного відмінка в силу тієї простої обставини <g/> , що слово не може не мати називної функції <g/> , що функція ця може застосовуватися до поодинокого предмета і що форма називного відмінка імени чіткіше від будь-яких інших форм слова виражає цю номінативну функцію <g/> .
doc#15 Це спростовується <g/> , подруге <g/> , теоретично тим <g/> , що називні відмінки вивісок і заголовків неминучі у всякій мові <g/> , що має категорію імени і категорію називного відмінка в силу тієї простої обставини <g/> , що слово не може не мати називної функції <g/> , що функція ця може застосовуватися до поодинокого предмета і що форма називного відмінка імени чіткіше від будь-яких інших форм слова виражає цю номінативну функцію <g/> .
doc#15 А це відповідає особливому характерові мислення <g/> , особливому спрямованню думки в називному реченні <g/> , спрямованню <g/> , яке блискуче охарактеризував Пєшковський на матеріялі називного речення Море <g/> : </p><p> Перед нами особливе значення категорії називного відмінка <g/> , яке ми назвемо екзистенціяльним або буттєвим <g/> .
doc#25 “ <g/> Киевская Старина <g/> " 1896 <g/> , 4. Полеміка з А. Кримським з приводу його теорії походження закінчення називного відмінка множини українських прикметників <g/> . </p>
doc#25 Перша з них присвячена закінченню називного відмінка множини прикметників <g/> , друга — закінченнями -и|| -і в м'якій групі іменників ( <g/> за сучасною клясифікацією це м'яка й мішана група першої відміни і третя відміна <g/> ) <g/> . </p>
doc#25 Поскільки в українській мові і часто розвинувалося з о <g/> , Кримський вирішив <g/> , що в нашому закінченні прикметників і теж походить із о <g/> , отже з первісного -оҌ <g/> , виявленого ним <g/> , постали форми називного відмінка множини типу новії <g/> , звідки вже <g/> , природно <g/> , мав утворитися стягненням тип нові <g/> , тепер панівний <g/> .