Корпус текстів Юрія Шевельова (Шереха)
This action may take several minutes for large corpora, please wait.
doc#33 У XIX вони робили навпаки <g/> , а в XX і зовсім втратили почуття різниці між цими частинами <g/> » <g/> .
doc#35 Така структура твору й дала дослідникам XIX і початку XX століття привід закидати Барановичеві пустопорожність і пустослів'я ( <g/> Костомаров <g/> , Строев <g/> , Сумцов <g/> , Возняк <g/> ) <g/> .
doc#35 І якщо недоцінена ця перлина нашої поезії <g/> , то що ж дивуватися <g/> , що не знайшли зрозуміння й визнання твори Лазаря Барановича <g/> , такі далекі від читача XIX і початку XX століття і своєю добою і своєю мовою <g/> . </p>
doc#36 Караваджо — це в основному відкриття XX століття <g/> .
doc#40 Практичне значення з них і тепер мають словник Уманця і Спілки ( <g/> М. Комаря <g/> ) <g/> , що вийшов 1893-1898 р. ( <g/> друге видання 1923 р. <g/> ) і особливо словник Б. Грінченка <g/> , що побачив світ <g/> , правда <g/> , вже в XX ст <g/> .
doc#40 і на початку XX ст <g/> .
doc#42 Чи в цій сугубо суб'єктивній поезії не відбилася людина XX сторіччя <g/> , сторіччя <g/> , що розкопало Кіркеґора <g/> , зродило різні відміни екзистенціялізму і « <g/> суб'єктивізувало <g/> » матерію <g/> , навчившися перетворювати її на своє бажання <g/> ?
doc#45 Не моя справа зіставляти сьогодні характеристику <g/> , дану в Потебні <g/> , з фактичним становищем у середині XX століття <g/> . </p>
doc#45 А. А. Потебня и русское литературоведсние конца XIX — </p><p> 38. начала XX века <g/> .
doc#47 <p> І от уже в « <g/> Божому колі <g/> » Лятуринська <g/> , либонь <g/> , уже не тільки Оксана <g/> , а й Роксана <g/> , приймає фантастично- дилетантську концепцію Ксенофонта Сосенка ( <g/> на якого вона часто посилається <g/> ) про одвічну українсько- іранську спорідненість <g/> , проектує її на Юнґову теорію колективного підсвідомого ( <g/> яку вона не любила згадувати <g/> ) <g/> , підпирає свої припущення фактами <g/> , зачерпненими з сьогодні не авторитетних писань Гібсон ( <g/> Margaret Dunlop Gibson <g/> ) кінця XIX — початку XX століть і <g/> , кінець-кінцем <g/> , витворює свою власну систему поглядів про праісторію Південносхідньої Европи й Передньої Азії як іманентного й безнастанного конфлікту геттитсько-ірансько-українського елементу з елементом семітським <g/> , що приводить її <g/> , між іншим <g/> , і до критики християнства <g/> , за винятком культу Богоматері <g/> , перейнятого <g/> , мовляв <g/> , від народів першого кола <g/> , і до заперечення раціо в ім'я інтуїції <g/> .
doc#50 Це може перший твір нашої поезії XX сторіччя <g/> , де досягнено такої — майже страшної — об'єктивности і який водночас є ніщо інше <g/> , як зойк доведеної до одчаю самотньої душі <g/> . </p>
doc#53 <p> У свій час <g/> , в 60-х роках XX ст <g/> .
doc#53 У третьому десятиріччі XX ст <g/> .
doc#63 <p> Стилі сучасної української літератури на еміграції <g/> : </p><p> —умовно історичний реалізм Феденка <g/> , що якоюсь мірою має спільне з історичним романом XIX століття від Вальтер Скотта до його епігона ( <g/> в XX століття <g/> ) Кащенка — спільне саме в запровадженні loci communi цього умовно історичного жанру — </p><p> — хронікальність у межах від Нечуя-Левицького до Горького в побутописанні Мелешка — </p><p> і <g/> , нарешті <g/> , більш психологізований <g/> , більш настроєвий <g/> , інтимніший <g/> , камерніший <g/> , тонший реалізм Дудка <g/> , який ще може дати стильні новелі типу зібраних у « <g/> Дівчатах одчайдушних днів <g/> » ( <g/> правда <g/> , теж трошки з при- пахом гімназійної хрестоматії <g/> ) <g/> , але який цілком банкрутує в « <g/> Великому Гетьманові <g/> » <g/> , де прогалини методи мала надолужити документація <g/> , — а справді ще більше підкреслила хиткість основної методи <g/> , ось різні
doc#65 <p> Як загально відомо <g/> , в Російській імперії XIX й XX ст <g/> .
doc#72 Живлячися загальною філософією романтизму ( <g/> на Україні від часу “ <g/> Граматики <g/> ” А. Павловського <g/> : 1805-1818 <g/> ) <g/> , цей арґумент протримався до початку XX століття <g/> , як потверджують висловлювання Панаса Мирного в 1901 р. та десь близько 1906 р. <g/> : “ <g/> Найбільше і найдорожче добро в кожного народу — це його мова <g/> , бо вона не що інше <g/> , як жива схованка людського духу <g/> , його багата скарбниця <g/> , в яку народ складає і своє давнє життя <g/> , і свої сподіванки <g/> , розум <g/> , дослід <g/> , почуття <g/> ” і ще й досі вживається як gesunkenes Kulturgut <g/> . </p>
doc#72 <p> Події перших шістнадцятьох років XX сторіччя мусіли мати і мали вплив на усталення літературної мови і на саму її структуру <g/> .
doc#72 , а не з галицькою дійсністю XX віку <g/> .
doc#72 В перші роки XX століття роблено спроби зорієнтувати мову — бодай частково — на інтеліґенцію й місто <g/> .
doc#72 До XX століття головним аргументом <g/> , який висували освічені верстви ( <g/> вони під чужими режимами поспіль були двомовні <g/> ) в обороні української мови <g/> , був той <g/> , що українську мову треба плекати й розвивати <g/> , бо вона є єдиним засобом зв'язку з народом <g/> , який іншої мови не розуміє і був би засуджений на довічну темряву <g/> , навіть неграмотність <g/> , якби до нього не зверталися і його не просвічували українською мовою <g/> .