Корпус текстів Юрія Шевельова (Шереха)
This action may take several minutes for large corpora, please wait.
doc#72 ( <g/> Недопущення української мови до судів та адміністративних установ не потребувало окремої згадки <g/> , бо так було заведено ще з кінця XVIII століття <g/> ) <g/> . </p>
doc#80 <p> Якщо справді вихідною точкою для Домонтовича був роман Карко <g/> , можна думати <g/> , що працю над темою про Війона автор почав ще в тридцятих роках <g/> , коли підкреслення клясових контрастів було модою й вимогою <g/> , як це виразно відбилося в повісті про Бабефа « <g/> Напередодні <g/> » <g/> , де Гротесково опрацьовані деталі побуту XVIII століття — вони були такими вже в « <g/> Розмовах Екегартових з Карлом Ґоцці <g/> » — створюють переконливе часове тло <g/> , але це тло розривається час від часу надокучливим коментарем автора про соціяльні противенства <g/> , упередженим розподілом фарб на темні й світлі і навіть зовсім уже анахронічними цитатами з Маркса <g/> , на зразок <g/> : « <g/> Батьківщина <g/> ?
doc#88 Після занепаду в XVIII столітті заново відбудована великими особистостями <g/> , починаючи з середини XIX століття <g/> , вона увійшла в наше століття з власними науковими школами — вирішальним чинником для самого існування науки взагалі <g/> .
doc#65 Сталося це в XVIII столітті і пройшло майже не помічене <g/> .
doc#80 <p> Обидва інші оповідання <g/> , з української історії XVII і XVIII століть <g/> , розгортають звичайну в Домонтовича тему місця людини в історичному процесі <g/> , але на додаток до цього вони гостро ставлять тему зради і кари <g/> , якої перед тим ми в Домонтовича не знаходимо <g/> .
doc#8 Пригадую <g/> , як майже по-дитячому радів Петров-Бер <g/> , коли <g/> , після уважних студій над Монтеск'є та іншими мислениками XVIII сторіччя <g/> , він дійшов висновку <g/> , що вже там « <g/> лежить увесь Маркс <g/> » <g/> . </p>
doc#73 Дарма <g/> , що ці закони доби <g/> , як їх у новелі трактує Орлик <g/> , витримані досить тонко в дусі механістичних уявлень XVIII сторіччя <g/> , не трудно в поставі проблеми розпізнати її зв'язки з нашою сучасністю <g/> , проблеми українського провінціялізму <g/> .
doc#15 Саме тому ми і знайдемо далеко частіше і цікавіше використання називних речень <g/> , приміром <g/> , у Шевченка <g/> , ніж у деяких російських поетів XVIII сторіччя <g/> , хоч би у Ломоносова або Сумарокова <g/> , не зважаючи на те <g/> , що останні жили і творили задовго до Шевченка <g/> .
doc#15 Автор посилається на те <g/> , що в газетах XVIII сторіччя вказівки місця і часу <g/> , а в книжках того ж періоду назви розділів даються не в формі називних відмінків <g/> , а за типом <g/> : Из Москвы <g/> , от 24-го декабря або О знаменательных частях слова <g/> .
doc#52 За тридцять років поселення в нових країнах еміграція <g/> , що гордовито називала себе політичною <g/> , спромоглася повторити польонізаційні процеси XVI —XVII сторіч і русифікаційні процеси XVIII сторіччя з швидкістю <g/> , гідною атомової доби <g/> .
doc#83 Та цього було мало для XVIII сторіччя — доби секуляризації науки <g/> , мистецтва <g/> , культури в цілому <g/> .
doc#9 Переємність між мовою літератури XVIII і XIX ст <g/> .
doc#9 <p> Становище починає змінюватися на межі XVIII і XIX ст <g/> .
doc#84 те <g/> , що ця система життя ніколи не повернеться <g/> . </p><p> Про французьку еміграцію на рубежі XVIII і XIX сторіч говорили <g/> , що вона нічого не зрозуміла і нічого не навчилася <g/> .
doc#84 Монархія Люї XVIII і Шарля X не дорівнювала монархії Люї XVI <g/> .
doc#0 Четвертий — про нього можна б і не казати <g/> , бо на Україні він ніколи своїм і опереним не був <g/> , пробував його прищепити Петербург у XVIII — XIX сторіччі <g/> , а тепер пропонує прищепити Київ <g/> , про наслідки говорити тут рано <g/> , суть цього шляху — пересічність і добробут <g/> . </p>
doc#9 Характеристична деталь <g/> , що свідчить про збереження цієї традиції <g/> , є та <g/> , що в історичних творах кінця XVIII — початку XIX ст <g/> .