Корпус текстів Юрія Шевельова (Шереха)
This action may take several minutes for large corpora, please wait.
doc#15 <p> Перші два видання « <g/> Русского синтаксиса в научном освещении <g/> » ( <g/> 1914 і 1920 р. <g/> ) Пєшковського <g/> , як уже відзначено <g/> , не знають ні поняття називного речення <g/> , ні прикладів на нього <g/> , обмежуючися на тому ж прикладі ребенок <g/> !
doc#15 Виділивши речення в окрему категорію від сповіщень за чисто формальною ознакою <g/> , Клеменсєвіч у дрібніших клітинках своєї клясифікації на структуру даного словосполучення не зважає зовсім <g/> , а тому в одну цілість об'єднує далеко не однакові конструкції <g/> .
doc#15 Відмінно від Шахматова він уважає - в згоді зі своїм загальним поглядом на речення як на словосполучення предикативного характеру <g/> , - що головний член цих речень не відповідає сполученню суб'єкта з предикатом <g/> , а є просто присудок <g/> ; саме тому тут не може бути ні підмета <g/> , ні дієслівного присудка <g/> : " <g/> Пробуючи додавати можливі тут без зміни значення предикати <g/> , переконуємося <g/> , що воно не тільки не тягнеться до них <g/> , а <g/> , навпаки <g/> , не зносить їхньої присутности <g/> " <g/> .
doc#15 Штиль тільки в тому <g/> , що перші відносяться до висловленого <g/> , а другі - до навколишньої обстанови <g/> , себто невисловленого <g/> .
doc#15 Так <g/> , Ріс встановлює <g/> , що називний відмінок цих конструкцій - не підмет <g/> , і не присудок <g/> , бо він взагалі не зумовлений синтаксично <g/> , і взагалі має не синтаксичні функції <g/> , а виключно називну <g/> ; тому його не можна розгорнути в речення <g/> , він уже в зародку ( <g/> in der Anlage <g/> ) <g/> , в схемі протистоїть звичайному ( <g/> дво- елементному <g/> ) реченню <g/> ; тому він не може бути членом ніякої іншої мовної одиниці - отже <g/> , очевидно <g/> , і складного речення <g/> .
doc#15 Цікаво в них те <g/> , що питання </p><p> це все ж поставлено <g/> , і те <g/> , що розв'язання намічаються в тому дусі <g/> , який заперечує попередні теоретичні побудови автора <g/> . </p>
doc#15 Це треба зробити не тому <g/> , що їхні твори хронологічно старіші <g/> , а тому <g/> , що вони <g/> , стоячи на початку формування нової літературної мови <g/> , були де в чому ближчими до джерел її - до живої народної мови <g/> .
doc#15 Саме тому ми і знайдемо далеко частіше і цікавіше використання називних речень <g/> , приміром <g/> , у Шевченка <g/> , ніж у деяких російських поетів XVIII сторіччя <g/> , хоч би у Ломоносова або Сумарокова <g/> , не зважаючи на те <g/> , що останні жили і творили задовго до Шевченка <g/> .
doc#15 <p> Від таких випадків природний перехід до вживання називних речень уже поза умовами ряду однорядних слів <g/> , наперед заданими <g/> , і тому більшу самостійність ми знаходимо в третьому з наведених уривків <g/> , а особливо в наступному прикладі <g/> , де ця більша самостійність спеці- яльно вмотивована уривчасто-схвильованим характером викладу <g/> : </p><p> І в келії <g/> , неначе в Січі <g/> , </p><p> Братерство славне ожива <g/> . </p>
doc#15 <p> " <g/> Вплив такої будови [ <g/> действие такого построения <g/> ] полягає в тому <g/> , що воно зосереджує увагу на першому називному <g/> , висуваючи його з ряду інших членів речення <g/> " - писав Потебня <g/> .
doc#15 <p> ( <g/> А. Малишко <g/> ) </p><p> А вона безмежно рада <g/> : і тому <g/> , що комбайн аж гримить і що люди вже не поглядають на машину скоса <g/> , і що буйні хліба так безтурботно злизує хедер <g/> , і що взагалі - сонце <g/> , жнива <g/> , увага <g/> , люди <g/> . </p>
doc#15 <p> ( <g/> І. Ле <g/> ) </p><p> І тут ми доходимо ще до одного дуже важливого висновку і спостереження <g/> : зв'язуватися з іншими реченнями <g/> , що мають особове дієслово <g/> , можуть називні речення в тому значенні цього слова <g/> , яке відповідає термінові Пєшковського " <g/> номінативні екзистенціяльні речення <g/> " - в такому значенні в цій роботі і вживаю термін " <g/> називне речення <g/> " <g/> .
doc#15 Таким чином подібний називний відмінок не можна назвати просто словом - він по-своєму навіть протилежний слову - і тому зрозуміла ( <g/> але неприйнятна <g/> ) спроба Пєшковського назвати його реченням <g/> ; з другого боку абсолютно ясно <g/> , що це не речення і саме відчуттям цього пояснюється те <g/> , що переважна більшість дослідників не визнала його реченням <g/> . </p>
doc#15 Але цей погляд хибний тому <g/> , що він не показує генези називних речень в усній мові <g/> , і особливо тому <g/> , що він не охоплює фактів уживання називних речень у сучасній усній мові <g/> .
doc#15 І тому треба визнати <g/> , що <g/> , не зважаючи на безліч перехідних щаблів <g/> , називні речення в сучасній мові все ж окремий тип синтаксичної конструкції <g/> , який відрізняється від неповних речень саме тим <g/> , що обов'язково наявний у ньому головний член речення <g/> , виражений називним відмінком імени <g/> , сполучає в собі ( <g/> хай у нерозгор- неному вигляді <g/> ) значення суб'єкта і предиката <g/> , а тому не потребує доповнення з контексту або з обстанови <g/> , як це властиво неповним реченням <g/> .
doc#15 І тому треба визнати <g/> , що <g/> , не зважаючи на безліч перехідних щаблів <g/> , називні речення в сучасній мові все ж окремий тип синтаксичної конструкції <g/> , який відрізняється від неповних речень саме тим <g/> , що обов'язково наявний у ньому головний член речення <g/> , виражений називним відмінком імени <g/> , сполучає в собі ( <g/> хай у нерозгор- неному вигляді <g/> ) значення суб'єкта і предиката <g/> , а тому не потребує доповнення з контексту або з обстанови <g/> , як це властиво неповним реченням <g/> .
doc#16 І тому треба підкреслити <g/> , що не всі фрази <g/> , вживані большевиками <g/> , — погані <g/> .
doc#16 Коли большевицька конституція проголошує низку прав людини - в цих фразах є багато слушного <g/> , і біда в тому <g/> , що вони в тій системі можуть бути тільки фразами <g/> .
doc#16 <p> Брак традиціоналізму <g/> , — безперечно <g/> , головна хиба нашого вісниківства <g/> , і тому воно так скоро відіграло свою ролю <g/> , лишивши нам тепер згар <g/> , чад і — нерідко — розгубленість <g/> .
doc#16 Можна по-різному визначати причини цієї поразки <g/> : одні вбачають їх у тому <g/> , що ця революція була занадто революційна <g/> , інші в тому <g/> , що вона була не досить революційна <g/> ; одні в тому <g/> , що вона захопила надто широкі маси <g/> , інші в тому <g/> , що вона не захопила достатньо широких мас <g/> ; одні в суб'єктивних помилках тогочасних провідників нації <g/> , інші в об'єктивному стані речей <g/> , як його підготувала й оформила вся дотогочасна наша історія <g/> , чого не могли змінити жадні індивідуальності <g/> , навіть найгеніяльніші і найпрозорливіші <g/> .