Корпус текстів Юрія Шевельова (Шереха)
This action may take several minutes for large corpora, please wait.
doc#40 <p> Хіязм — це паралелізм <g/> , ускладнений тим <g/> , що у ньому ті самі члени речення ставляться в сумежних мовних відтинках у прямо протилежному порядку ( <g/> ніби перехрещуючись <g/> , як у літері х <g/> ; сама назва фігури походить з того <g/> , що ця літера по-грецьки звалася хі <g/> ) <g/> , напр <g/> .
doc#40 ) <g/> , у значенні самостійности дії ( <g/> »Може сама догадалась <g/> » — Шевч <g/> .
doc#40 ) <g/> , нарешті — вже як прикметник </p><p> — у значенні одинокости <g/> , самотности ( <g/> »Я сама <g/> , а дружини й не буде« </p><p> — Шевч <g/> .
doc#40 , старий читає <g/> , учні б'ються <g/> ) <g/> , а сама в собі <g/> , як окреме поняття <g/> , отже <g/> , як уявний предмет <g/> . </p>
doc#53 Навчання в недільних школах розглядалося як обопільне — інтеліґенція навчала б грамоти <g/> , а сама вчилася б у селян науки життя <g/> .
doc#40 Легко помітити <g/> , що безособові речення відзначаються тут тим <g/> , що в них особа виступає не як діяч <g/> , а як сприймач дії <g/> , а сама дія набирає характеру самодовільности <g/> , саморозвитку <g/> , незалежности від будь-якої особи <g/> .
doc#98 Із чим доведеться жити і що приймати — не старі закони і не люди тих законів <g/> , а сама засада різности й нерівности <g/> . </p>
doc#9 Спочатку запеклий прихильник і навіть апологет Галичини ( <g/> « <g/> Я так набрид навіть своїм найближчим приятелям своїми непрестанними розмовами про Галичину <g/> , що мене прозвали Михаїл Галицький <g/> »2 <g/> , — згадував він про ці часи <g/> ) <g/> , він потім <g/> , побувавши в Галичині <g/> , різко змінює своє ставлення до Галичини взагалі <g/> : « <g/> Галичина така <g/> , як вона є <g/> , не може нам послужити ні до чого <g/> , а сама мусить бути перше зреформована <g/> »3. І <g/> , видимо <g/> , виявляючи цим приховано своє глибоке невдоволення галичанами <g/> , залюбки Цитує лайливу характеристику їх <g/> , нібито одержану ним у листі від одного українця <g/> : « <g/> Господи <g/> !
doc#28 <p> Цілком об'єктивний малюнок – автор хоч і присутній <g/> , але його настрій не окреслений <g/> ; а сама картина подається в суворій перспективі від близького ( <g/> волошки <g/> , мак під ногами <g/> ) до дальшого ( <g/> байрак <g/> , загони <g/> ) і найдальшого ( <g/> горби на обрії <g/> ) <g/> .
doc#12 <p> В лапки беремо <g/> : </p><p> 1. Пряму мову <g/> , якщо її не починаємо з нового абзаца й риски <g/> ; зокрема <g/> , коли пряма мова означає не сказане <g/> , а подумане або сама входить в іншу мову <g/> , напр <g/> .
doc#81 На сцені опери не було жадних експериментів <g/> , але сама опера була для мене театральним експериментом <g/> , і в цьому був на майбутні роки — і аж досі — її <g/> , кажучи словами Миколи Зерова <g/> , « <g/> неубутній чар <g/> » <g/> . </p>
doc#40 <p> Третя особа має в собі найменше суб'єктивного значення <g/> ; тому вона слабо піддасться замінам <g/> , натомість <g/> , як ми вже бачили <g/> , часто заступає інші особи <g/> , себто має риси <g/> , прямо протилежні першій особі однини ( <g/> я <g/> ) <g/> , яка через свою найбільшу суб'єктивність найлегше піддасться замінам <g/> , але сама не заступає інших <g/> .
doc#94 Кількадесят книжок виходять на волю з-за колючих дротів спецфондів <g/> , але сама інституція спецфондів височить далі непорушна <g/> , як тривають цензура в видавництвах <g/> , арешти книжок на кордонах <g/> , нищення рукописів у таборах <g/> . </p>
doc#40 Але сама мова <g/> , повторюємо <g/> , не дає ознак <g/> , за якими можна відрізняти архаїзми від новотворів <g/> .
doc#14 Але сама поезія — раз-у-раз полеміка <g/> .
doc#28 Филипович міг укладатися в цю схему <g/> , бо сама його поезія була вужча <g/> , бо мала ця його поезія поверховіший <g/> , навіяніший характер <g/> .
doc#43 Чи треба говорити про те <g/> , що людина <g/> , яка цілий тиждень служить Всемогутньому Числу <g/> , а в неділю йде до церкви Божої — бреше сама собі <g/> , хоч може й не усвідомлює того <g/> ? </p>
doc#81 Мистецтво <g/> , поставлене на службу політиці <g/> , перестало бути мистецтвом <g/> , вакансія поета <g/> , про яку пізніше Пастернак скаже « <g/> Вакансия поэта опасна <g/> , если не пуста <g/> » <g/> , була сама проголошена поза існуванням <g/> .
doc#27 Було б парадоксом сказати <g/> , що константою Ку- лішевою була сама мінливість <g/> .
doc#82 для чого існує література ( <g/> як частка ширшого поняття культури <g/> ) і яка повинна бути сама структура національної літератури як цілости <g/> . На Україні <g/> , як і в усій керованій з