Корпус текстів Юрія Шевельова (Шереха)
This action may take several minutes for large corpora, please wait.
doc#9 Спочатку запеклий прихильник і навіть апологет Галичини ( <g/> « <g/> Я так набрид навіть своїм найближчим приятелям своїми непрестанними розмовами про Галичину <g/> , що мене прозвали Михаїл Галицький <g/> »2 <g/> , — згадував він про ці часи <g/> ) <g/> , він потім <g/> , побувавши в Галичині <g/> , різко змінює своє ставлення до Галичини взагалі <g/> : « <g/> Галичина така <g/> , як вона є <g/> , не може нам послужити ні до чого <g/> , а сама мусить бути перше зреформована <g/> »3. І <g/> , видимо <g/> , виявляючи цим приховано своє глибоке невдоволення галичанами <g/> , залюбки Цитує лайливу характеристику їх <g/> , нібито одержану ним у листі від одного українця <g/> : « <g/> Господи <g/> !
doc#9 Ці слова « <g/> здаються такими новими і через це немовби чудними <g/> , — принаймні Люба не зважується говорити їх сама <g/> ; а одначе <g/> , що ж тут такого чудного <g/> ?
doc#9 Цей погляд її засвідчений не тільки мовою творів Лесі Українки <g/> , а й спогадами про неї В. Сімовича <g/> : « <g/> Чомусь усе дуже боронила таких слів <g/> , що їх сама часто вживала у своїх творах <g/> , як <g/> : цнота та розпач <g/> , та урочий <g/> …
doc#9 Вже сама організація урядово-адміністративної системи з одного боку <g/> , а українського війська з другого примушує почасти вдатися до нових позичень з Галичини <g/> , а почасти і переважно робить багато старіших позичень із книжно-інтеліґентських здобутком народних мас <g/> .
doc#9 Книжку й газету читає людина з уже так чи сяк зформованою мовою <g/> , — школа дістає такий людський матеріял <g/> , якому вона сама формує мову <g/> , надто в її ( <g/> мови <g/> ) вищих сферах <g/> .
doc#9 Що це не позичення з західноукраїнських говірок <g/> , а прослідки старої східноукраїнської системи вимови <g/> , </p><p> говорить уже хоч би той факт <g/> , що Галичина <g/> , як правило <g/> , сама не знає форми яблуко <g/> , а має замість неї форму япко ( <g/> ябко <g/> ) <g/> . </p>
doc#9 <p> З другого боку <g/> , внаслідок большевицької мовної політики сама культура української мови на землях <g/> , включених до УССР і до РСФСР <g/> , сильно занепала <g/> , шириться суржикізація мови <g/> .
doc#10 Зрештою сама теза про смоленське походження тексту була висунена Шахматовим і вся дисертація є під будовою цієї гіпотези вчителя <g/> .
doc#10 Тож не диво <g/> , що найбільше відповідає ідеалові Курило мова прози П.Куліша ( <g/> але не його поезії <g/> , з її синтезою української народної основи з церковнослов'янськими елементами <g/> ) <g/> ; як вона сама подає <g/> , “ <g/> це — найбагатші <g/> , найкращі зразки українського слова <g/> , що досі не мають рівних собі в українській прозовій літературі <g/> ” ( <g/> 5 <g/> , 138 <g/> ) <g/> .
doc#10 В дійсності цього нема <g/> ; ба навіть своєю статею Курило саме показала <g/> , що дисимілятивне акання — не первісний тип <g/> , і цим об'єктивно спростувала одну з провідних тез теорії Шахматова <g/> , — але зробила це <g/> , сама цього не помітивши <g/> .
doc#10 Тим то значення ( <g/> 16 <g/> ) для східно слов'янського мовознавства — більше <g/> , ніж думала сама авторка <g/> .
doc#10 Зрештою <g/> , як побачимо далі <g/> , сама Курило вагалася <g/> , чому приписати появу цієї тенденції <g/> , яка <g/> , загалом <g/> , не характеризує слов'янських мов <g/> . </p>
doc#10 Установлення цієї межі — велика заслуга Курило <g/> , і воно відкриває великі перспективи для історії української мови <g/> , що їх сама Курило вже не встигла висвітлити <g/> .
doc#11 А тут дистрибуція смішного й страшного не конче така сама <g/> .
doc#12 Зокрема тут чинні такі правила <g/> : </p><p> 1. В ненаголошеному становищі пишеться та сама літера <g/> , що в наголошеному <g/> , напр <g/> .
doc#12 <p> 1. В ненаголошеному становищі пишеться та сама літера <g/> , що в наголошеному <g/> , напр <g/> .
doc#12 <p> В лапки беремо <g/> : </p><p> 1. Пряму мову <g/> , якщо її не починаємо з нового абзаца й риски <g/> ; зокрема <g/> , коли пряма мова означає не сказане <g/> , а подумане або сама входить в іншу мову <g/> , напр <g/> .
doc#13 Важить те <g/> , що він розчинений у землі <g/> , що він — український <g/> , що він — сама Україна <g/> . </p>
doc#14 Але сама поезія — раз-у-раз полеміка <g/> .
doc#15 ) <g/> , про спосіб означати властивості особи або речі <g/> , що сама не названа в реченні <g/> , родовим або прикметним ім'ям ( <g/> piper <g/> , non homo <g/> ; nugae <g/> ; mirum <g/> ) <g/> , про придієслівні означення <g/> , що постали з занепалих номінативних речень ( <g/> пох " <g/> вночі <g/> " <g/> ) <g/> , про номінатив психологічного підмета і т. д. <g/> . </p>