Корпус текстів Юрія Шевельова (Шереха)
This action may take several minutes for large corpora, please wait.
doc#9 Але <g/> , здається <g/> , навіть того малого матеріялу <g/> , що може бути тут поданий <g/> , вистачає для того <g/> , щоб висунути такі дві тези <g/> : </p><p> 1. Чернігівська традиція була обмежена <g/> , але не припинена в українській літературній мові XIX сторіччя <g/> .
doc#9 Причин цього було дві <g/> .
doc#10 Тут не місце аналізувати цей словник докладно <g/> ; але досить прочитати кілька сторінок його <g/> , щоб побачити <g/> , що в ньому проявлялися <g/> , часом змагавшися <g/> , дві тенденції — одна народницька <g/> , наставлена на ідеалізацію всього етнографічно-селянського <g/> , друга — більш інтелігентська <g/> , почасти європеїзаторська <g/> .
doc#10 Правописної комісії <g/> , то решта праць Ганцова виразно поділиться на дві групи <g/> .
doc#10 До хибности його схеми в ( <g/> 4 <g/> ) спричинилося <g/> , можна думати <g/> , хибне і чисто апріорне твердження <g/> , ніби “ <g/> цей процес ( <g/> розвитку — Ю.Ш. <g/> ) в дифтонгізованих о <g/> , е сливе на всьому просторі української язикової території в основному свойому напрямку був єдиний <g/> ” ( <g/> 4 <g/> , 133 <g/> ) і що відмінність сучасних рефлексів — і ( <g/> або ї <g/> , ы <g/> , у <g/> ) в південних говірках <g/> , поліфтонги в північних — це “ <g/> не два шляхи процесу <g/> , а дві стадії того ж самого процесу <g/> ” ( <g/> 4 <g/> , 137 <g/> ) <g/> . </p>
doc#10 І Ганцов доходить до висновку <g/> , що “ <g/> тим самим мав рацію Михальчук <g/> , коли він припускав первісний поділ українського племени на дві групи — одну південно-західну і північно-східну ( <g/> 12 <g/> , 111 <g/> , 214 <g/> ) <g/> ; що в українській мові дослідник “ <g/> має розірізняти <g/> , як у великоросійському <g/> , дві головні групи говірок <g/> , обидві дуже старі і об'єднані тільки в дальшому історичному розвитку <g/> ” ( <g/> там таки 215 <g/> , також 7 <g/> , 186 <g/> ) <g/> . </p>
doc#10 І Ганцов доходить до висновку <g/> , що “ <g/> тим самим мав рацію Михальчук <g/> , коли він припускав первісний поділ українського племени на дві групи — одну південно-західну і північно-східну ( <g/> 12 <g/> , 111 <g/> , 214 <g/> ) <g/> ; що в українській мові дослідник “ <g/> має розірізняти <g/> , як у великоросійському <g/> , дві головні групи говірок <g/> , обидві дуже старі і об'єднані тільки в дальшому історичному розвитку <g/> ” ( <g/> там таки 215 <g/> , також 7 <g/> , 186 <g/> ) <g/> . </p>
doc#10 На підставі скупих згадок у звідомленнях ВУАН і в передмовах Курило до діялектологічних записів з окремих сіл у ( <g/> 19 <g/> ) ці її подорожі можна реконструювати — не претендуючи на повноту — так <g/> : улітку 1922 р. Курило разом із своїм незмінним супутником від цього часу <g/> , визначним етнографом-музикологом Климентом Квіткою <g/> , відбуває експедицію на Білоцерківщину <g/> , Канівщину й Черкащину <g/> , себто на терен центрально-українських говірок ( <g/> 19 <g/> , 93 <g/> ; 13 <g/> , 66 <g/> ) <g/> ; далі її інтерес звертається до північноукраїнських говірок — на 1923 рік припадають дві експедиції на Чернігівщину й сумежні землі — в травні в село Хоробричі <g/> , в серпні — на Пирятинщину й Прилуччину <g/> , потім <g/> , з 26 вересня до 2 листопада — в Остерський <g/> , Сосницький <g/> , Чернігівський і Конотопський райони20 <g/> ) <g/> .
doc#10 <p> Та що Курило цікавили насамперед проблеми генетичного характеру <g/> , а не опис окремих мовно-територіяльних одиниць <g/> , то на основі ( <g/> 11 <g/> ) виростають дві інші праці <g/> , вже не чисто описового <g/> , а описово-проблемного характеру — ( <g/> 12 <g/> ) і ( <g/> 16 <g/> ) <g/> .
doc#10 Тим то в дальших працях своїх вона могла з повним правом виходити як з доведеної з тези про “ <g/> колишню відмежованість двох груп говірок <g/> , що склалися на сучасні українські діялекти <g/> ” ( <g/> 21 <g/> , 380 <g/> ) <g/> , про те <g/> , що “ <g/> українські діялекти в їх сучасному стані дають підставу твердити <g/> , що в основі їх лежать дві звукові системи <g/> , відмінні своїми основними тенденціями <g/> ” ( <g/> 20 <g/> , 75 <g/> ; пор <g/> .
doc#11 Є дві « <g/> логіки <g/> » життя <g/> .
doc#12 II А 4. </p><p> 3. Літеру и пишемо в закінченні родового відмінка однини тих іменників жіночого роду <g/> , що закінчуються на дві приголосні <g/> , друга з яких -ть <g/> , напр <g/> .
doc#12 Іноді <g/> , залежно від вагання в наголосі <g/> , припустимі дві форми <g/> , напр <g/> .
doc#15 <p> Не кажучи тут про загальні методологічні і фактичні хиби такого схематичного розмежування мови на дві цілком окремі області - логічну і афективну - і припасування до кожної з них тих чи тих синтаксичних явищ <g/> , слід відзначити <g/> , що розглядати всі випадки вживання самостійних називних відмінків як вияв емоціональної стихії мови означає іґнорувати дуже значну <g/> , кількісно може переважну частину подібних випадків <g/> . </p>
doc#15 <p> Шахматов ставить це питання і висуває дві вирішальні <g/> , на його думку <g/> , відмінності називних речень від неповних <g/> : називні речення мають своїм змістом ствердження або заперечення буття <g/> , наявність уявлення <g/> , вираженого іменником-і тільки <g/> ; друга ознака <g/> , яка за Шахматовим випливає з першої ( <g/> і в цьому <g/> , гадаємо <g/> , його помилка <g/> , що спричинилася до деяких хибних поглядів у дальшій еволюції поглядів на називне речення <g/> ) і являється формальною відмінністю називних речень <g/> , - неможливість у них залежної обставини або такого додатка <g/> , який не залежить від іменника <g/> , що править за головний член даного речення <g/> . </p>
doc#15 Власне <g/> , ці дві тенденції становили різні сторони одного процесу <g/> . </p>
doc#16 Перед діячами культурно-ідеологічної ділянки резистансу було дві можливості <g/> : або <g/> , протистав- ляючися пропаганді й практиці окупантів <g/> , в усьому йти за нею і тим самим фактично віддатися їй <g/> , або діяти незалежно від окупанта і <g/> , отже <g/> , не конче завжди протилежно до окремих його тез і вчинків <g/> , а тільки в кінцевому висліді всупереч усій його настанові <g/> .
doc#17 Театр Блавацького переміг ту відокремленість першої дії <g/> , що розрізала виставу на дві окремі нерівні частини в Курбаса <g/> .
doc#18 <p> Є дві дії в « <g/> Мойсеї <g/> » <g/> , зовнішня і внутрішня <g/> .
doc#18 З двадцятьох пісень поеми йому віддано дві <g/> , і <g/> , що важливіше <g/> , конфлікт негайно перенесено в душу Мойсея <g/> , так ніби Авірон і Датан були тільки голосами сумління пророкового <g/> , голосами <g/> , почугими в час передсмертного звіту собі і Богові <g/> .