Корпус текстів Юрія Шевельова (Шереха)
This action may take several minutes for large corpora, please wait.
doc#40 Але в першому реченні воно окреслює спосіб <g/> , яким хвилювалася героїня ( <g/> видимо — в протилежність прихованому <g/> , внутрішньому хвилюванню <g/> ) <g/> , і прилягає до дієслова хвилювало <g/> , а в другому реченні воно показує припущення оповідача ( <g/> він припускає <g/> , що професор протверезився <g/> , але не певний цього <g/> ) і стосується до речення як цілости <g/> , окреслюючи ступінь переконаности в його правдивості <g/> .
doc#72 Мов той герой Гоголевого “ <g/> Одруження <g/> ” <g/> , який не міг повірити <g/> , що сіцілійські селяни говорять по-італійському ( <g/> він помилково думає <g/> , що по-французькому <g/> ) <g/> , закарпатці підсвідомо вважали російську мову атрибутом панства <g/> , адже ніяк не простолюддя <g/> .
doc#40 Третя особа означає всі ті особи <g/> , які не беруть участи в розмові ( <g/> він <g/> .
doc#25 Він бо в студентські роки ( <g/> він народився в с. Зозулинці Бердичівського повіту <g/> , учився в Полонному й Житомирі <g/> , а студентом був у Київському університеті <g/> ) брав активну участь в українському громадському русі і на доноси поляків перед польським повстанням 1863 р. був змушений покинути університет <g/> , трохи не закінчивши курсуii <g/> .
doc#10 Ніковському було 33 роки <g/> , Грінченко 55 <g/> , Голоскевичеві 34. Ганцову було в той час всього 26 років ( <g/> він народився 25 листопада 1892 року <g/> ) <g/> .
doc#96 Через стільки років ( <g/> він назвав якусь астрономічну цифру <g/> ) ми з'єднаємо Европу з Америкою <g/> » <g/> .
doc#21 <p> У житті він завжди був сповнений думок і теорій <g/> , але був вихований у делікатності <g/> , в якій було і щось від стриманости борщівських селян ( <g/> він радо згадував свою батьківщину <g/> , він взагалі не перекреслював ні в чому свого минулого <g/> , він згадував замилувано і Борщівщину <g/> , і Загреб <g/> , і — пізніше <g/> , вже в Америці — Мюнхен <g/> ) <g/> , але було і щось від довоєнної церемонности галицького містечка чи й Львова <g/> , отой стиль галицького “ <g/> цілу-руці <g/> ” <g/> .
doc#94 Він не готується до оборони <g/> , не тікає <g/> , ні <g/> : « <g/> Нощі же сущі ( <g/> він <g/> ) повела слугам принести свїщю и вземь книгьі нача читати <g/> » <g/> .
doc#81 Я його зустрів лише кілька разів <g/> , він не був моїм колеµою в УКІЖі ( <g/> він був у якомусь науково-дослідному закладі <g/> ) <g/> , і я навіть не знаю його ім'я поза тим О. <g/> , але я добре пам'ятаю його скрючену <g/> , сухоруку постать малого ( <g/> хоч і без горба <g/> ) Квазімодо <g/> .
doc#40 Якщо <g/> , наприклад <g/> , узяти іменникові займенники <g/> , то вони відрізняються від іменників тим <g/> , що не змінюються в числі ( <g/> я <g/> , ти <g/> , ми <g/> , ви <g/> , хто <g/> , що <g/> ) або <g/> , змінюючися <g/> , як і іменники <g/> , в числі <g/> , в протилежність іменникам мають ще родові форми ( <g/> він <g/> , вона <g/> , воно <g/> ) <g/> . </p>
doc#49 Тому події подаються майже поспіль теперішнім часом ( <g/> він в українській мові найчастіше показує дії позачасові <g/> ) <g/> .
doc#27 У листі до Шевченка ( <g/> 1858 <g/> ) він пише <g/> : « <g/> Тепер же сам бачиш <g/> , що панський вік кінчається <g/> , а людський починається <g/> » <g/> .
doc#76 У листі до Миколи Костомарова ( <g/> 1861 <g/> ) він різко виступив проти українського журналу <g/> , мовляв <g/> , « <g/> в интересах цельности общерусского развития <g/> » <g/> .
doc#45 В автобіографічному листі до Адольфа Патери ( <g/> 1886 <g/> ) він пише <g/> : « <g/> По происхождению с отцовской и материнской сторони я принадлежу к тому меньшинству Малороссийского козачества <g/> , которое в течение XVIII века получило права Российского дворянства <g/> " ( <g/> Лешка 56 <g/> ) <g/> ; " <g/> В раннем детстве подолгу живал на другом хуторе <g/> …
doc#27 Нарешті <g/> , в листі до Носа ( <g/> 1895 <g/> ) він називає свою мову « <g/> старезною по Володимирам та Ярославам <g/> , та молоденькою по Тарасам або й по Носам <g/> » <g/> , натякаючи на фолкльорні зацікавлення Носа <g/> , етнографа <g/> . </p>
doc#72 <p> 40 Хоч приблизно в той самий час ( <g/> 1905 <g/> ) він повертається до старого гасла " <g/> працювати для того народу <g/> , користуючися його мовою <g/> " ( <g/> Франко 355 <g/> ) <g/> .
doc#18 У статті « <g/> Суспільно- політичні погляди М. Драгоманова <g/> » ( <g/> 1906 <g/> ) він із співчуттям і погодженням писав <g/> , що об'єкт його дослідження « <g/> був занадто твереза і скептична натура <g/> , щоб мав вірити в якісь надприродні місії поодиноких народів <g/> » <g/> .
doc#72 <p> Модест Левицький зреаґував на обидва виступи Нечуя-Левицького <g/> : на перший ( <g/> 1907 <g/> ) він відповів статтею 1909 р. <g/> , а на другий ( <g/> 1912 <g/> ) — брошурою 1913 р. Левицький стоїть на позиції компромісу <g/> , закликає до поєднання галицьких і наддніпрянських елементів у єдиній літературній мові <g/> , бо інакше <g/> , “ <g/> не дай Боже <g/> , доживемо до того сумного явища <g/> , що колись буде дві українські мови <g/> ” ( <g/> 1913 <g/> , 11 <g/> ) <g/> .
doc#72 Та після появи книжкою його заміток “ <g/> На теми мови <g/> ” ( <g/> 1923 <g/> ) він мало що писав з царини мовних порад і унормування мови <g/> , всього кілька статтей <g/> , розкиданих у періодиці <g/> .
doc#28 <p> ( <g/> « <g/> Я робітник <g/> » <g/> ) </p><p> Цілу поезію ( <g/> « <g/> Спартак <g/> » <g/> , 1924 <g/> ) він присвячує тому <g/> , щоб довести <g/> , що минула велич Риму заперечена величчю сучасности <g/> , вогнем і гнівом у серцях « <g/> гуртка бадьорих юнаків <g/> » « <g/> у кожній школі <g/> » <g/> .