Корпус текстів Юрія Шевельова (Шереха)
This action may take several minutes for large corpora, please wait.
doc#1 Це вірш <g/> , процитований раніше <g/> , — « <g/> Бували войни й військовії свари <g/> » <g/> , написаний 26 листопада 1860 р. В ньому Т. Шевченко заперечує минуле України <g/> .
doc#1 <p> Саме в цьому вірші Т. Шевченко стверджує <g/> , що історії давньої України настане кінець і без сокири <g/> , не через революцію <g/> , а через тріюмф Правди і Справедливости <g/> .
doc#1 А що таких коротких періодів у його недовгому творчому житті було декілька <g/> , то це доводить <g/> , з якою швидкістю Т. Шевченко зростав і зрілішав <g/> , що й не дивно <g/> , коли взяти до уваги винятковість його життя <g/> , яке винесло його з найнижчих глибин суспільства до його верхів <g/> , яке кидало його на дно і возносило знову <g/> . </p>
doc#6 Воно може бути спокійне <g/> , блакитне <g/> , але далеко частіше воно вибухає лявою потужного й загрозливого світла — як полярне сяйво ( <g/> <g/> Мерехтіння звужується навколо святощів дня <g/> <g/> ) <g/> , як блискавка <g/> , що роздирає хмару ( <g/> <g/> Зрушений громом <g/> <g/> ) <g/> , як містичний прорив світла крізь морок хмар ( <g/> <g/> Бріганська Колюмбія через чорні окуляри <g/> <g/> , “ <g/> Тарас Шевченко <g/> , геніальний поет і добрий маляр <g/> , записав у щоденнику про свої молоді роки <g/> : “ <g/> Самому тепер не віриться <g/> , а справді так було <g/> .
doc#6 І обох штовхала вперед незрозуміла <g/> , може <g/> , для них самих сила <g/> , що її Шевченко назвав покликанням і що в дійсності була одержимістю <g/> .
doc#6 Шевченко був майстром і професіоналом образотворчого мистецтва <g/> .
doc#9 А пізніші роки позначені впливами Шевченка <g/> , і його генієві коряться тоді всі1. </p><p> Правда <g/> , сам Шевченко охоче приймав у свою поетичну мову критично пересіяні елементи — і лексичні <g/> , і фонетично-морфологічні — різних українських діялектів <g/> .
doc#9 І це <g/> , власне <g/> , єдино певно у цьому свідченні <g/> , бо в нас нема серйозних підстав думати <g/> , що ця розмова справді була і що Шевченко справді вирішив послухати поради Лукашевича <g/> .
doc#9 Формально-теоретично це так <g/> , бо Шевченко робив схрещення різних мовних плянів давніше від П. Куліша і часто далеко сміливіше <g/> .
doc#9 Але ж ми маємо право сподіватися насамперед сього од галичан <g/> , бо не в галичан <g/> , а в нас були Квітка <g/> , Гулак-Артемовський <g/> , Марко Вовчок <g/> , Шевченко <g/> , Кониський <g/> , Гребінка <g/> , Куліш <g/> , Нечуй-Левицький <g/> , Мирний <g/> , Стороженко та інші <g/> ; не галичани нам <g/> , а ми їм сповняємо своїми роботами їх періодичні і неперіодичні видання <g/> »2. </p><p> Цими словами кінчається гаряча стаття Б. Грінченка <g/> , сповнена духу нетерпимости й льокальної обмежености <g/> .
doc#9 За І. Франком іде І. Верхратський <g/> , що пише в цей час про те <g/> , що мовні авторитети для українців — народна мова і — письменники з Великої України <g/> : Шевченко <g/> , Квітка-Основ'яненко <g/> , Котляревський2 — хоч <g/> , як бачимо з самого переліку імен <g/> , його позиція лишається консервативнішою <g/> .
doc#9 Тим часом полтавець Котляревський зовсім не конче мав писати достеменно полтавською говіркою <g/> , і звенигородчанин Шевченко міг дуже далеко відходити від рідної говірки <g/> .
doc#9 Можливо <g/> , що має рацію Синявський <g/> , коментуючи це явище так <g/> : « <g/> Вплив північноукраїнських говорів у цім саме був досить помітний утому говорі <g/> , що до нього належав Шевченко <g/> »lxxxviii <g/> .
doc#9 Шевченко не був байдужим до питань мови <g/> .
doc#9 Цілком природно <g/> , що до певної міри Шевченко в манерах і в мові пристосовувався до цього свого нового оточення <g/> . </p>
doc#9 У Москві Шевченко теж зустрічає насамперед представників північних говірок — О. Бодянського й М. Щепкина <g/> .
doc#11 Вона буде коротка <g/> , позичаємо її в Олександра Грибоедова <g/> , розтерзаного свого часу на криваві шматки на вулицях Тегерана <g/> , розтерзаного <g/> , мовляв Шевченко <g/> , за ката <g/> . </p>
doc#11 І взагалі час уже сказати <g/> , що Шевченко <g/> , хоч би яким велетнем він був <g/> , не тотожний з українською літературою ( <g/> поезією <g/> ) <g/> .
doc#12 : “ <g/> Певна річ <g/> , вже добре й те <g/> , що я коня дістав“ ( <g/> Франко <g/> ) <g/> ; „Ідуть дівчата в поле жати <g/> , та <g/> , знай <g/> , співають ідучи“ ( <g/> Шевченко <g/> ) <g/> . </p>
doc#12 : „Тоді сироту Степана <g/> , козака лейстрового <g/> , отамана молодого <g/> , турки-яничари ловили“ ( <g/> Шевченко <g/> ) <g/> . </p>