Корпус текстів Юрія Шевельова (Шереха)
This action may take several minutes for large corpora, please wait.
doc#68 достоту тій визначальній рисі кращих поезій Стуса <g/> , яка полягає <g/> , як уже сказано <g/> , в тому <g/> , щоб
doc#68 навіть не включав би їх до своєї збірки <g/> . Таких поезій небагато <g/> , і вони не потребують критичного
doc#68 деталі й базарно-вуличну мову <g/> , і тоді в збірці поезій знаходимо кусні тільки злегка ритмізованої
doc#68 навіть графічні особливості Стусових поезій <g/> . Багато поетів починають рядок великою
doc#81 П. Г. Тичини <g/> » <g/> , а будувалася праця на збірці поезій Тичини « <g/> Партія веде <g/> » <g/> . Тема мала свій ризик <g/> .
doc#99 мови й ритмів <g/> , рідкісну в щойно другій збірці поезій <g/> . ( <g/> Першою була « <g/> Диригент останньої свічки <g/> » <g/> ,
doc#7 до примітивізму селюка <g/> , що зводять українську поезію з європейського рівня <g/> . Тим часом так звані
doc#19 раттю — вчену громаду <g/> . Він закінчує поезію словами <g/> : </p><p> Як стануть у лаву такі вояки <g/> , </p><p> То більш
doc#19 , Україно <g/> , </p><p> Оце твої діти <g/> . </p><p> Т. Шевченко </p><p> Коли про поезію Василя Мови писали мало <g/> , то про його прозу не
doc#21 секретар <g/> , а як редактор <g/> . Коли я нагадав йому про поезію Леоніда Лимана <g/> , що була в редакційному
doc#26 наших міркувань мусімо ще раз кинути оком на поезію « <g/> На вічну пам'ять Котляревському <g/> » <g/> . Контраст
doc#28 ) <g/> , то це не підносить поезію Филиповича над поезію Миколи Зерова <g/> . Може навіть навпаки <g/> . Бо поезія
doc#29 поезії <g/> » <g/> . Так <g/> , вони любили українську поезію тих і трохи раніших років <g/> , — не боязких
doc#33 віку дотепер <g/> » <g/> , вона навчила його цінити поезію осени <g/> , вона перша зрозуміла його власну вдачу й
doc#33 тверезою <g/> , він ніколи не збивається в « <g/> Місті <g/> » на поезію в прозі – вічна біда нашої прози <g/> . Це йому
doc#34 лежить у мистецькій методі Осьмачки <g/> . Пише він поезію чи прозу <g/> , — він однаково лишається поетом <g/> . Для
doc#47 писана співаночка <g/> . І далі поетка об'єктивізує поезію <g/> , роблячи її ліричним героєм не я <g/> , а ти ( <g/> чув ти
doc#47 що все життя Лятуринська намагалася через свою поезію збудувати навколо себе уявний світ <g/> . </p><p> Травма <g/> ,
doc#49 , що наскрізним образом проходить крізь усю поезію — колишучи куряву над сірим шляхом і нахиляючи
doc#49 тополі <g/> . </p><p> Тому і перший вихід батька на шлях ( <g/> і в поезію <g/> ! <g/> ) <g/> , який можна було б сприйняти емпірично <g/> : </p>