Корпус текстів Юрія Шевельова (Шереха)
This action may take several minutes for large corpora, please wait.
doc#68 <p> Прагнення бути й лишатися мужнім визначило навіть графічні особливості Стусових поезій <g/> .
doc#68 Таких поезій небагато <g/> , і вони не потребують критичного коментаря <g/> . </p>
doc#68 Що <g/> , звичайно <g/> , не виключає й таких поезій <g/> , де самота чисто особиста <g/> , надто в часи колимського заслання <g/> .
doc#47 <p> Якби давати назву третьому циклові поезій « <g/> Туги <g/> » <g/> , це була б Самота і Смерть <g/> .
doc#47 Той <g/> , хто хотів би з цих поезій вичитати історію авторчиного дитинства чи хоч би епізоди його <g/> , жорстоко б розчарувався <g/> .
doc#47 Те <g/> , що можна було вичитати з її поезій <g/> , тут висловлюється просто і щиро <g/> .
doc#50 Шевченко колись не наважився вставити в поезію слово університет ( <g/> « <g/> У Бильні <g/> , городі преславнім <g/> » <g/> ) — в Осьмачки це слово і ще « <g/> незграбніші <g/> » законно і необтяжливо ввійшли в суцільний потік вірша <g/> . </p>
doc#49 <p> Тому і перший вихід батька на шлях ( <g/> і в поезію <g/> !
doc#34 Пише він поезію чи прозу <g/> , — він однаково лишається поетом <g/> .
doc#19 Він закінчує поезію словами <g/> : </p><p> Як стануть у лаву такі вояки <g/> , </p><p> То більш порятують <g/> , аніж козаки <g/> ! </p>
doc#33 У протилежність цьому дикція Підмогильного завжди лишається мужньою <g/> , карбованою <g/> , іронічною й тверезою <g/> , він ніколи не збивається в « <g/> Місті <g/> » на поезію в прозі – вічна біда нашої прози <g/> .
doc#26 <p> На закінчення цієї частини наших міркувань мусімо ще раз кинути оком на поезію « <g/> На вічну пам'ять Котляревському <g/> » <g/> .
doc#28 А якщо його неоклясицизм подекуди викристалізуваніший <g/> , довершеніший у собі <g/> , ніж у Зерова ( <g/> не поетичною майстерністю <g/> , а скутістю світогляду <g/> ) <g/> , то це не підносить поезію Филиповича над поезію Миколи Зерова <g/> .
doc#81 Я написав поезію під цим враженням і прочитав її Миші <g/> .
doc#63 Бо він повертає нашу поезію і до джерел українського символізму — заперечених і вже призабутих у наші дні <g/> .
doc#47 І далі поетка об'єктивізує поезію <g/> , роблячи її ліричним героєм не я <g/> , а ти ( <g/> чув ти сколих <g/> ; ти не був на сонці й досі <g/> ; ти раптом спам'ятавсь <g/> , — усе це в суб'єктивній ліриці <g/> ) <g/> , витворюючи в деяких віршах примхливу й химерну гру переходів від ти до я і знов до ти <g/> , своєрідну формальну діялогічність <g/> .
doc#68 Якщо не боятися самопародії <g/> , якщо взятися за вкрай невдячне завдання перекладати поезію прозою <g/> , можна було б перефразувати наш вірш приблизно так <g/> : Сонце заходить червоно на синьому небі <g/> ; так помирає людина <g/> ; але <g/> , якщо вона жила творчо <g/> , її не забудуть <g/> . </p>
doc#21 Коли я нагадав йому про поезію Леоніда Лимана <g/> , що була в редакційному портфелі <g/> , він заявив <g/> , що Лиман умістив десь шкідливу статтю про “ <g/> Арку <g/> ” <g/> , а до того ще в розмові з кимось назвав його <g/> , Нижанківського <g/> , “ <g/> сволоччю <g/> ” <g/> , а тому Лимана вигнали з “ <g/> Трибуни <g/> ” і не місце йому і в “ <g/> Арці <g/> ” <g/> .
doc#94 Кажу про поезію « <g/> Саул <g/> » ( <g/> 1860 <g/> ) <g/> .
doc#19 <p> Т. Шевченко </p><p> Коли про поезію Василя Мови писали мало <g/> , то про його прозу не писали нічого <g/> .