Корпус текстів Юрія Шевельова (Шереха)
This action may take several minutes for large corpora, please wait.
doc#9 Він убачає цю причину в тому <g/> , що літературна мова в Галичині має незмірно ширшу сферу вживання <g/> , ніж у Великій Україні <g/> .
doc#9 І далі <g/> : « <g/> Під час <g/> , коли на Україні рідко язик українсько-руський є розговорним між тамошною інтелігенцією <g/> , то в Галичині говорять ним як в простій хаті <g/> , так і в найелегантніших і найвищих сальонах <g/> »1. </p><p> Все це були незаперечні факти <g/> , не позначатися на розвитку мови вони не могли <g/> , впливи Галичини на загальноукраїнську літературну мову вони робили дійовими — і тому автор мав цілковиту рацію <g/> , роблячи в своїй статті такий висновок <g/> : « <g/> Як ми учимося зі словарем в руці деяких слів українських <g/> , так най ЗБОЛЯТЬ і українці вийти поза свою тісну межу і навчитись трохи і від нас <g/> .
doc#9 мала велике значення в розвитку української літературної мови <g/> .
doc#9 Передові кола інтелігенції знали ті труднощі <g/> , що виникали в зв'язку з перенесенням галицьких мовних елементів до великоукраїнської преси <g/> , але мусіли це перенесення робити як для того <g/> , щоб не допустити творення двох літературних мов <g/> , так і тому <g/> , що іншого виходу не було <g/> , заступити все вироблене в мові галицької преси не було чим <g/> .
doc#9 Мова нашої газети для них зовсім чужа <g/> , нею обурюються й люди <g/> , які щиро хотіли б <g/> , щоб розвинулася наша преса <g/> »5. </p><p> Але попри всі труднощі перших кроків це був історично доконечний етап піднесення мови від хутора до масштабів справді всеукраїнської літературної мови — і тільки люди <g/> , далекі від практичної роботи <g/> , обмежені хуторянським животінням <g/> , могли журитися в цей час за втраченою нібито « <g/> полтавсько-київською чистотою <g/> » української літературної мови <g/> .
doc#9 Але надзвичайно характеристичне <g/> , що навіть старий і безмежно консервативний <g/> , затятий у своїй консервативності І. Нечуй-Левицький не може наважитися до краю закинути все внесене в літературну мову на попередньому етапі розвитку і повинен усупереч своїй позиції принципової оборони діялектної одноосновности літературної мови припустити в новітній літературній мові деякі слова <g/> , які він уважає за галицькі з походження <g/> .
doc#9 Тимчасом <g/> , якби пристати на його погляд <g/> , то вся література і літературна мова пристосувалися б до нижчих потреб і втратили б змогу служити вищим потребам <g/> .
doc#9 Основний ідейний рушій брошури Модеста Левицького можна зформулювати такими його словами <g/> : « <g/> Коли ми тепер і негайно не подбаємо <g/> , щоб затерти і знищити ту прикру різницю ( <g/> галицької і великоукраїнської літературної мови <g/> , — Ю. Ш. <g/> ) <g/> , то <g/> , не дай Боже <g/> , доживемо до того сумного явища <g/> , що колись буде дві українські літературні мови <g/> »3. </p><p> Нарешті <g/> , І. Верхратський у своєму відгуку на дискусію підкреслював першорядну вагу великоукраїнських елементів для розвитку української літературної мови <g/> : « <g/> Писателів <g/> , на Україні живучих <g/> , лично зовсім не знаю <g/> .
doc#9 А вивчення поглядів Лесі Українки на розвиток літературної мови і аналіза мови її творів доводять зовсім інше <g/> , хоч <g/> , звичайно <g/> , ставити знак рівности між мовою її творів і мовою робіт М. Грушевського було б безглуздо — і то не тільки і не стільки через різницю в їхніх поглядах на питому вагу галицьких елементів у літературній мові ( <g/> а ця різниця <g/> , безперечно <g/> , була <g/> ) <g/> , а й передусім через принципову відмінність багато в чому мови історично-наукової праці від мови художнього твору <g/> , та ще й писаного віршовим діялогом <g/> … </p>
doc#9 Тут уже в жадному випадку не можна говорити ні про традиції старовеликоукраїнської літературної мови <g/> , ні про данину М. Коцюбинського рідній подільській говірці <g/> .
doc#9 Але сполучати загальноприйняту основу української літературної мови з тими галицькими мовними елементами <g/> , які йому здавалися доцільними <g/> , потрібними <g/> , чимсь цінними <g/> , він <g/> , очевидно <g/> , вважав за свій обов'язок письменника й українського громадянина <g/> .
doc#9 Як і Леся Українка <g/> , М. Коцюбинський і в своїх поглядах ( <g/> згадаймо подані вище спогади М. Чернявского <g/> ) <g/> , і в своїй практиці був прихильником діялектної многоосновности української літературної мови <g/> , вимішування в літературній мові елементів різнодіялектного походження <g/> , а серед них не на останньому місці й елементів галицького походження <g/> . </p>
doc#9 ГАЛИЦЬКІ ВПЛИВИ НА УКРАЇНСЬКУ ЛІТЕРАТУРНУ МОВУ В ПЕРІОД 1921-1941 РОКІВПодії цих років ще не стали цілковито історією <g/> .
doc#9 Коли большевицькі наукові інституції заступали слово цукор на сахар <g/> , ліжко на кровать <g/> , брила на глиба <g/> , краватка на галстук <g/> , цитрина на лимон <g/> , помаранча на апельсин <g/> , оцет на уксус <g/> , стосунки на відношення <g/> , склянка на стакан <g/> , парасоль на зонтик <g/> , черевики на ботинки <g/> , лекція на урок <g/> , пересічний на середній <g/> , тартак на лісопилка <g/> , мутра на гайка і т. п. — приклади можна наводити сотнями <g/> , якщо не тисячами <g/> , — то вони не тільки русифікували українську літературну мову <g/> , а й заступали галицького або <g/> , ширше беручи <g/> , західноукраїнського походження або збереження мовні елементи на східноукраїнські <g/> .
doc#9 Для цього треба брати не твори І. Нечуя-Левицького з селянського життя <g/> , бо там традиційні лексичні фонди літературної мови цілком задовольняли письменника <g/> , а його повісті й оповідання з життя інтелігенції або близьких до інтелігенції суспільних прошарків <g/> .
doc#9 Спроби прийняти обидва варіянти <g/> , надавши їм різних семантичних відтінків ( <g/> оповідання — назва літературного жанру <g/> , оповідання — процес <g/> ; об'єднання — організація <g/> , об'єднання — процес <g/> ; але навпаки <g/> : снідання — процес <g/> , снідання — харч і т. д. <g/> ) <g/> , внутрішньо суперечні й поки що не прищепилися <g/> .
doc#9 Можна думати <g/> , що вагання в наголосі деяких слів цієї категорії <g/> , яке тепер є в українській літературній мові <g/> , як її вживають на Великій Україні <g/> , посилене ( <g/> але не спричинене <g/> !
doc#9 Якщо не говорити про форму прошу <g/> , сприйняту з таким наголосом літературною мовою тільки в звуженому значенні формули ввічливосте <g/> , то в парадигмі теперішнього часу можна припускати західноукраїнські впливи тільки щодо поодиноких дієслів <g/> , і то досить давні <g/> , так що вони <g/> , власне <g/> , не входять у нашу тему — про впливи Галичини на нову українську літературну мову <g/> .
doc#9 А коли в середині XIX століття Мандзоні зробив спробу повернути італійську літературну мову до її тосканської основи <g/> , так би мовити <g/> , ретосканізувати її <g/> , то це йому не вдалося <g/> , настільки органічно вже відчувалася її діялектна многоосновність <g/> .
doc#9 Німецька нова літературна мова постала в XV сторіччі на основі <g/> , з одного боку <g/> , так званої лицарсько-поетичної мови <g/> , що базувалася на говірках з-над Райну і з Австрії <g/> , а з другого <g/> , так званої імперської прозової ( <g/> ділової <g/> ) <g/> , що оформилася в австро-чеських канцеляріях <g/> , але мала райнсько-баварське підґрунтя <g/> .