Корпус текстів Юрія Шевельова (Шереха)
This action may take several minutes for large corpora, please wait.
doc#4 У Наталі Лівицької-Холодної дуже часто й дуже типово відбувається перехід від я ( <g/> про яке в суті речі завжди йдеться <g/> ) до взагальнених ти або ми <g/> : </p><p> Я йду в неминуче Проваллями самоти <g/> … </p>
doc#4 Бо зміст життя — </p><p> Самотньо йдеш у ніч оцю <g/> , </p><p> у безвість <g/> , в порожнечу </p><p> і <g/> , наче каторжний ланцюг <g/> , </p><p> свій біль волочиш <g/> . </p>
doc#4 Наталя Лівицька-Холодна називає Україну часто <g/> , але не менш часто слова цього не знаходимо <g/> , а все одно знаємо <g/> , що хоч краєчком <g/> , хоч кутком чи тінню краєчка і в цих поезіях мова йде серед іншого і про Україну <g/> .
doc#4 <p> Я не хочу з тобою йти <g/> . </p>
doc#4 Зв'язок з Ахматовою дещо окресленіший <g/> , але й він не може йти в порівняння з Олесевим впливом <g/> .
doc#4 Зформулюймо її так <g/> : Засоби поетичної техніки Наталі Лівицької- Холодної <g/> , взяті в сумі й взаємодії <g/> , творять у її « <g/> нових <g/> » поезіях ( <g/> чи новій поезії <g/> ) неповторний стиль <g/> , якого не поплутаєш ні з яким іншим <g/> , хоч він і йде в річищі вичищення новітньої поезії від котурняної бутафорії й чимраз більшого включення до цієї поезії елементів <g/> , що вважалися в XIX сторіччі й навіть на початку нашого занадто прозаїчними для поезії <g/> .
doc#6 Ось люди йдуть до крамниці на закупи <g/> , проходять мимо <g/> , їдуть вельосипедом <g/> , слебезують на розі ( <g/> “ <g/> Пізні закупи <g/> , тепла осіння ніч <g/> ” <g/> , ч. 26 <g/> ) <g/> .
doc#6 “ <g/> Життя безглузде <g/> , але ми мусимо браво йти далі <g/> ” — кажуть вони <g/> ” <g/> .
doc#6 Вони йдуть цілою масою <g/> , люди без облич і без контакту між собою <g/> .
doc#6 Мова йде про дві риси <g/> .
doc#6 Паралельно йдуть у нього біографічні елементи <g/> , власне і спеціяльно — відтворення епізодів життя його і його родини в роки його дитинства <g/> .
doc#6 Чи вона йде через Дієґо Ріверу <g/> , чи виникла спонтанно <g/> , сказати сьогодні не можна <g/> .
doc#6 Курилик справді йшов до фрески <g/> .
doc#7 <p> Мова йде про віршик Олега Зуєвського <g/> , позначений трьома зірочками замість заголовка і видрукуваний у філяделфійському журналі « <g/> Київ <g/> » <g/> , ч. б за 1951 рік <g/> .
doc#7 Ціла низка спроб останніх десятиріч свідомо чи несвідомо йде в цьому напрямі <g/> .
doc#7 <p> Одначе відмовлення від пунктуації вказувало на шлях <g/> , яким можна було йти <g/> .
doc#7 Поезія стає не позамовною <g/> , як було в заумників <g/> , і не протимовною <g/> , що свідомо ламає мовні норми <g/> , як це є <g/> , приміром <g/> , у ранніх поезіях Андієвської ( <g/> які <g/> , до речі будь сказане <g/> , саме через це не здаються мені поезією <g/> , бо те не мистецтво <g/> , що йде проти свого матеріялу <g/> ) <g/> , а <g/> , так би мовити <g/> , метамовною <g/> , понадмовною <g/> , виходячи при цьому з можливостей <g/> , закладених у самій мові <g/> . </p>
doc#7 З одного боку <g/> , мова йде тут про опанування техніки цього стилю <g/> .
doc#8 Бона йшла не від обставин українського світу <g/> , де <g/> , через брак людей <g/> , кожна талановитіша людина мусить бути і швець <g/> , і жнець <g/> , і на дуду грець <g/> .
doc#8 <p> Шлях Петрова йшов і далі <g/> .