Корпус текстів Юрія Шевельова (Шереха)
This action may take several minutes for large corpora, please wait.
doc#49 Хіба не ввійшли в цей символ вирішальними гранями своєї істоти і Шевченко і Франко <g/> ?
doc#59 » — ми чекаємо продовження перелічення-наростання <g/> , — а натомість виявляється <g/> , що з цього « <g/> їхні <g/> » почато нове речення зовсім відмінної структури <g/> : « <g/> й їхні чоботи відтискали мені ноги <g/> » й т. д. А коли знов є загроза <g/> , що створиться ритмічна інерція <g/> , — тоді Косач удається до надзвичайно сміливого засобу розриву <g/> , перебою ритму — до повторення службового слова ( <g/> « <g/> але <g/> , але <g/> » <g/> ) — засобу <g/> , великим майстром якого був Шевченко і який після Шевченка <g/> , скільки знаємо <g/> , в українській літературі не практикувався ні в кого <g/> , засобу <g/> , що майже завжди в скам'янілість штучнокнижної мови вносить елементи безпосередности мови розмовної <g/> . </p>
doc#71 <p> Свою віру в прийдешнє України Шевченко ґрунтує на незнищенній силі слова <g/> : </p><p> І неситий не виоре </p><p> На дні моря поле <g/> , </p><p> Не скує душі живої </p><p> І слова живого </p><p> ( <g/> « <g/> Кавказ <g/> » <g/> , 1845 р. <g/> ) <g/> . </p>
doc#53 <p> Позначилася тут і різниця поколінь — порівняймо дати народжень <g/> : Шевченко — 1814 <g/> , Куліш — 1819 <g/> , Потебня — 1835. Для покоління десятих років народження бароккова традиція ще не була зовсім мертва <g/> , для покоління тридцятих років носієм української мови й культури було вже тільки село з його фольклором <g/> .
doc#63 Це буде Шевченко — автор « <g/> Неофітів <g/> » і « <g/> Марії <g/> » <g/> , Шевченко - автор ліричних циклів з доби заслання й після заслання <g/> , — Шевченко <g/> , якого ми ще не знаємо <g/> , Шевченко <g/> , до якого ми тільки починаємо тепер доростати <g/> . </p>
doc#38 Євген Пеленський у своїй книзі « <g/> Шевченко — класик <g/> » помилявся <g/> , охарактеризовуючи пізнього Шевченка клясицистом <g/> .
doc#38 Євген Пеленський у своїй книзі « <g/> Шевченко — клясик <g/> » помилявся <g/> , охрищуючи пізнього Шевченка клясицистом <g/> .
doc#38 Котляревський був духовим батьком Шевченка <g/> , Шевченко — Франка <g/> .
doc#26 Тож скажемо наприкінці передмови по мові <g/> : Шевченко — Шевченко <g/> , всіх і нічий зокрема <g/> .
doc#0 Тільки справжній Шевченко — Шевченко <g/> . </p>