Корпус текстів Юрія Шевельова (Шереха)
This action may take several minutes for large corpora, please wait.
doc#82 Тільки в формі споминів можуть автори наближатися до правдивости ( <g/> ілюзії правдивости <g/> ) <g/> , але й там — не тоді <g/> , коли говориться про самого себе <g/> .
doc#95 Вони зажадали іншої <g/> : </p><p> — Розкажіть про самого себе <g/> , ми ж так мало знаємо <g/> . </p>
doc#56 У перетвореннях тема може стати відмінною від самої себе і може стати навіть протилежною собі <g/> .
doc#81 А про Росію стверджувалося <g/> , що Німеччина має право і обов'язок зробити своєю землю тієї країни <g/> , причому не колонії там шукатиме Німеччина <g/> , а продовження самої себе <g/> .
doc#24 Діялектика протиріч <g/> , рух настрою й думки — від невиразного творчого неспокою в « <g/> Сольо неприкаяної лірики <g/> » через спостереження страждань жінки з цвинтаря в « <g/> Мелодрамі <g/> » до знайдення себе в єднанні з українським степом ( <g/> « <g/> Mystère profane <g/> » <g/> ) <g/> , до переборення всього пасивного <g/> , кволого <g/> , прогнилого ( <g/> « <g/> Сеанс індійського Гастролера <g/> » <g/> ) — йдуть однією лінією кристалізації характеру й настрою нового <g/> , свідомого себе і свого місця в житті українського інтелігента <g/> .
doc#24 Монументальність синкретичної форми <g/> , пройнятої буянням духу <g/> , що рветься в високості і водночас скоряє себе в суті справи цілком конструктивному і навіть обрахованому плянові — коли так визначити стиль середньовічної Готики <g/> , то « <g/> Вертеп <g/> » усією своєю будовою нагадає нам ґотичний собор <g/> .
doc#94 Нищити відречені книжки <g/> , душити їх ще перед народженням <g/> , палити після народження — це подвиг і спасіння <g/> , спасіння себе і всіх співлюдей <g/> , оборона людей від спокуси й розтління <g/> .
doc#59 Мало цього <g/> : самий факт слововиливів цілком відповідає характерові цього цинічного мудреця <g/> , спостерігача життя <g/> , досить наметикованого <g/> , щоб не втручатися в гущу щоденщини і вміти ставити себе завжди осторонь небезпеки <g/> ; але зміст його розмов <g/> , — зміст цей далеко не завжди відповідає характерові скептично-обережного outsider-a. Правда <g/> , він говорить обережненько <g/> , він підкреслює час від часу свій скептицизм <g/> , але ще частіше ми почуваємо за деренчанням його скрипучого голосу зовсім несподіваний запал і ентузіязм <g/> .
doc#84 Провінція — все те <g/> , що не стверджує себе столицею світу <g/> .
doc#96 Тим часом нововідроджена нація не може не намагатися ствердити себе й культурно <g/> .
doc#84 Зрозуміти це — означає ствердити себе <g/> . </p>
doc#98 було б <g/> ) <g/> . </p><p> Людина має в душі трибунал <g/> , де слушно або помилково судить себе і зустрічного <g/> . Хоч і сказано <g/> : « <g/> Не судіть <g/> , щоб не судженими бути
doc#59 Шлях гуманізму супроти себе і супроти інших <g/> .
doc#40 будувати хату <g/> , писати симфонію — вечеря <g/> , хата <g/> , симфонія не дані тут наперед ( <g/> як щит <g/> , панцер і шати в попередньому прикладі <g/> ) <g/> , а витворюються в міру того <g/> , як « <g/> вбирають <g/> » у себе дію суб'єкта <g/> .
doc#72 Він багато й систематично працював над своєю мовою <g/> , прагнучи створити мову наддіялектну <g/> , що ввібрала б у себе елементи різних говірок <g/> , аби стати гнучкою <g/> , багатою <g/> , сучасною <g/> .
doc#66 Але чи може театр прочитати їх усі разом <g/> , так <g/> , як всотує їх у себе читач <g/> , уважно читаючи твір <g/> ?
doc#19 За засланця поет уважав себе <g/> , і слушно <g/> , хоч заслання його не було наслідком судового вироку <g/> , як <g/> , приміром <g/> , у випадку Павла Грабовського <g/> . </p>
doc#101 нехай це буде Еверест <g/> , це тільки маленький пагорбок <g/> . </p><p> Л. Т. <g/> : Ваше усвідомлення себе українцем — це виховання <g/> ? Самовиховання <g/> ? Чи свідомий вибір <g/> ? </p><p> Ю. III <g/> . <g/> :
doc#4 <p> Поетка може й зовсім зневтралізувати себе <g/> , усунути себе з вірша не тільки як займенник або іменник <g/> , а взагалі як учасника <g/> .
doc#81 Бо <g/> , втративши свого дружину чи сина <g/> , не мавши як утримувати себе та допомагати передачами заарештованому <g/> , у розпачі й відчаї осамотнілі жінки продавали <g/> , що могли <g/> , і то за безцінь <g/> .